Останній дон
- Автор: Пьюзо Марио
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дом "Всесвіт"
- Переводчик: Анатолий Васильевич Онышко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Останній дон». Краткое содержание книги:
Також написав романи «Дурні вмирають» (1978), «Сицилієць» (1984), «Четверта К» (1991) і кілька кіносценаріїв. 1996 р. вийшов роман «Останній дон», який є завершенням «Хрещеного батька». В ньому діють герої прославленого роману та їхні нащадки.
Чисті гроші мали куди більшу вагу, ніж брудні, але однією з найбільших позитивних якостей Джорджіо було те, що він ніколи не приймав поспішних рішень.
— А губернатор знає, що ви з нами? — запитав він.
— Напевне, ні, — відповів Ґроневельт. — Але чутки до нього, мабуть, доходили. Він же не бовдур. Інколи я робив дещо для нього, і він знав, що сам я б такого не подужав. І він обережний, лише сказав, що виставить свою кандидатуру, якщо хлопець вріже дуба. Він не просив мене щось удіяти. І прикидався, він зовсім не був п'яний, коли бовкнув про це. Він, певне, обрахував усе наперед. Був щирий, а водночас і прикидався. Він не уявляв, як саме зможе помститися, але здогадувався, що я зможу йому допомогти. Він страждав, та водночас снував задуми. — Ґроневельт помовчав і додав: — Якщо ми втрутимось, він балотуватиметься на сенатора, і це буде наш сенатор.
Джорджіо заходив по кімнаті, обходячи статуї на п'єдесталах і ванну-жакузі, що ясніла мармуром крізь запони.
— Ви пообіцяли йому без нашої згоди? — нарешті запитав він Ґроневельта.
— Так, — мовив Ґроневельт. — Його слід було переконати. Я хотів дати йому впевненість, що він усе ще має силу і може змінити хід подій, щоб він знову відчув принадність влади.
— Не до шмиги мені ця частина нашого бізнесу, — зітхнув Джорджіо.
Піппі посміхнувся. Джорджіо бреше і не криється. Він допоміг знищити «родину» Сантадіо, і то з такою лютістю, що старий дон запишався.
— Гадаю, тут нам придасться досвід Піппі, — промовив Ґроневельт. — І, певне, пора вже й Кроссові, його сину, приєднатися до «родини».
— Ти гадаєш, що Кросс готовий? — запитав Джорджіо, подивившись на Піппі.
— На дурничку він уже пожив, а тепер нехай сам заробляє на шматок хліба, — відказав Піппі.
— А він хоче цього? — запитав Джорджіо. — Адже цей крок дуже важливий.
— Я говоритиму з ним, — сказав Піппі. — Він зробить.
— Ми чинимо це задля губернатора, — обернувся Джорджіо до Ґроневельта, — але що, як він забуде про нас? Ми ризикуємо і все намарне. Ось перед нами губернатор Невади, та вбивають його доньку, і він простирається ниць. Йому бракує духу.
— Ні, він не лежав лежнем, а прийшов до мене, — наполягав на своєму Ґроневельт. — Ви повинні розуміти таких людей, як губернатор. Для цього йому знадобилась неабияка сміливість.
— То він зважився? — запитав Джорджіо.
— Ні, найважливіше ми приховали від нього, — відповів Ґроневельт. — Я працюю з ним уже двадцять років. Ручуся, що, коли діяти слушно, він змириться з усім. Він знає, що до чого, він тямущий.
— Піппі, все має бути так, наче стався нещасний випадок, — наставляв Джорджіо. — Адже здійметься галас. Ми хочемо, щоб губернатор уник будь-яких інсинуацій з боку своїх ворогів, а також преси й того проклятого телебачення.
— Атож, треба, щоб ніхто й гадки не мав тицьнути пальцем у губернатора, — погодився Ґроневельт.
— Може, Кроссові буде важко вколошкати того типа? — завагався Джорджіо.
— Ні, це якраз для нього, — заспокоїв його Піппі, і ніхто не міг йому заперечити, бо Піппі — польовий командир. Він довів свої спроможності в багатьох отаких операціях, надто у великій війні проти «родини» Сантадіо. Він часто казав «родині» Клерікуціо: «Тут моя гепа на видноті, і, якщо мене вб'ють, я хочу, щоб це була моя провина, а не чиясь інша».
— Гаразд, нехай буде так, — сплеснув у долоні Джорджіо. — Альфреде, а як щодо партії в гольф уранці? Завтра ввечері я їду у справах до Лос-Анджелеса, а післязавтра вертаюся на Схід. Піппі, сповістиш мене, хто тобі потрібен з анклаву для помочі, й розкажеш, упорався Кросс чи ні.
Почувши такі слова, Піппі знав, що Кросса ніколи не впустять у «родину» Клерікуціо, якщо той зречеться цієї операції.
У «родині» Клерікуціо гольф був пристрастю всіх, хто належав до одного з покоління Піппі, і старий дон часом уїдливо жартував, що це гра для брульйоне. Пополудні Піппі й Кросс вийшли на майданчики готелю «Ксанаду», проте не скористалися автокаром, бо Піппі заманулося походити пішки й утішитися самотою серед зелені. Зразу за дев'ятою ямкою був невеличкий сад, поміж дерев видніла лава. Батько й син посідали.
— Я не житиму вічно, — заговорив Піппі, — а тобі треба заробляти на життя. Інкасаційне агентство дає чимало грошей, але ним важко керувати. Тобі треба підтримувати якнайтісніший зв'язок з «родиною» Клерікуціо. — Піппі вже підготував Кросса, часто посилав його на важкі завдання зі збору грошей, коли були потрібні сила й насильство, про Кросса вже заговорили в «родині», і Піппі знав, про що йдеться. Він лише терпляче очікував слушної ситуації, мішені, що не породить співчуття.