Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-8
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3». Краткое содержание книги:
Судячи із зображень на барельєфах, башту звели у неймовірно давні часи серед найперших споруд міста. Якщо у ній збереглися барельєфи, вони можуть мати надзвичайно важливе значення. Більше того, десь там міг відшукатися шлях до горішнього світу — значно коротший за наш, так ретельно позначений клаптиками паперу. Можливо, саме ним і скористалися інші шукачі безодні.
Хай там як, а ми почали з вивчення тих жахливих начерків, дуже подібних до наших, а потім рушили у зворотному напрямку в бік круглої позначки на схемі — цим шляхом уже вдруге могли пройти наші безіменні попередники. Десь там мав починатися ще один тунель. Я не хочу описувати всієї нашої подорожі, під час якої ми намагались якомога ощадливіше витрачати папір, позаяк це був той самий маршрут, яким ми й потрапили сюди, хіба що тепер він пролягав внизу, часом спускаючись до найнижчих рівнів. Повсякчас ми помічали серед уламків і сміття під ногами тривожні сліди, а коли запах бензину залишився далеко позаду, у ніздрі знову вдарив спочатку слабкий, а надалі стійкий і неприємний запах. Згодом дорога відхилилася від нашого попереднього маршруту, і ми час від часу світили ліхтариком на стіни і майже завжди бачили знайомі барельєфи, які, схоже, були для Древніх головним джерелом естетичної насолоди.
Близько дев’ятої тридцяти вечора у склепінчастому коридорі, скута льодом підлога якого, здавалося, ішла під землю, а стеля нижчала з кожним кроком, ми помітили попереду яскраве світло і вимкнули ліхтарик. Як виявилося, ми наблизились до великого круглого майданчика і до відкритого місця лишилось не так і багато. Коридор закінчувався на диво низькою як для мегалітичних руїн аркою, проте крізь неї ми встигли багато всього побачити, ще поки наближалися. За аркою була чимала — щонайменше двісті футів у діаметрі — захаращена уламками площа, від неї розходилися засипані сміттям склепінчасті коридори на кшталт того, яким ми щойно прийшли. Стіни були — у видних нам місцях — щедро оздоблені спіральною смугою гігантських барельєфів, що, попри руйнівні наслідки перебування просто неба, виглядали справжніми мистецькими шедеврами, з якими не могло зрівнятися ніщо з побаченого нами раніше. Засмічену підлогу вкривав товстий шар льоду, і ми зробили припущення, що справжнє дно циліндричної споруди лежить десь глибше.
Проте головною прикметою цього місця був велетенський кам’яний пандус, який проходив повз коридори і, різко повернувши, закручувався висхідною спіраллю всередині колосальної циліндричної стіни подібно до своїх двійників, що колись обвивали могутні вежі та зікурати стародавнього Вавилона. Тільки швидкість польоту і значна відстань не дали нам побачити цього шляху і скористатися ним, тому ми були змушені шукати інші стежки під крижаний щит. Пебоді міг би сказати, який інженерний принцип лежав у основі цієї конструкції, а нам із Денфортом лишалося тільки дивуватися і захоплюватися. Ми бачили потужні кам’яні консолі та підпори, але не розуміли, як усе це тримається. Вся споруда від самого низу і аж до вершини башти чудово збереглася — надзвичайно дивна обставина, враховуючи, що стояла вона просто неба, а пандус великою мірою допоміг врятувати від руйнування дивовижні космічні скульптури на стінах.
Ступивши на огорнуте присмерком дно цього страшного циліндра — поза сумнівом, найдавнішої споруди, що потрапляла нам на очі, вік якої був ніяк не менший за п’ятдесят мільйонів років, — ми побачили, що стіна з пандусом підноситься на висоту не менше шістдесяти футів. Судячи з усього, товщина зовнішнього шару криги мала бути близько сорока футів, адже діра, яку ми помітили з літака, зяяла у нагромадженні кам’яних уламків близько двадцяти футів заввишки, її на три чверті прикривали масивні вигнуті стіни вищих зруйнованих споруд. Якщо вірити скульптурним зображенням, первісна башта стояла посеред величезної круглої площі, сягаючи висоти п’ятисот-шестисот футів, з кількома ярусами горизонтальних дисків ближче до вершини, а верхній увінчували голкоподібні шпилі. Очевидно, більша частина мурування обсипалась назовні — щасливий збіг, адже в іншому випадку пандус міг зруйнуватися і завалити башту уламками всередині. Пандус і без того був добряче пошкоджений, а от проходи на дні, схоже, нещодавно трохи розчистили.
Ми майже миттєво дійшли висновку, що незнайомці спускалися саме цим шляхом, і було б логічно нам самим піднятися нагору, вийти тим самим шляхом, дарма що ми накидали клаптиків паперу. Вхідний отвір башти був не далі від передгір’їв і нашого літака, ніж великий будинок з терасою, через який ми потрапили до міста, і всі подальші пошуки під час цієї подорожі варто розпочинати саме з цього місця. Може здатися дивним, але нас не полишали думки про можливість вирушити сюди у майбутньому навіть після усього, що ми бачили і про що здогадувалися. І вже коли ми обережно пробиралися через купи уламків у дворі великої споруди, незвичайне видовище змусило нас на мить забути про все інше.