Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
— Як це так, Слідопите? Невже Джаспер — Прісна Вода забере цього разу приз?
— Віддайте йому приз,— відповів, кивнувши головою, Слідопит і неквапом рушив від позиції.— Що за створіння людина! Ніколи не цінує того, чим її обдарувала природа, а завжди зазіхає на те, чого їй не дано провидінням.
Що Слідопит навіть не прострелив картоплини, а лише здер лушпинку, то приз одностайно присудили Джасперові. Коли Джаспер уже тримав капор у руках, до нього підійшов квартирмейстер, з удаваною щиросердістю привітав з перемогою і, ніби між іншим, додав:
— Ну от, хлопче, ти виграв цей очіпок, а нащо він тобі? З нього ж ні паруса, ні навіть корогви не зробиш. Хіба ж не вигідніше було б, Прісна Водо, одержати вартість оцього капора блискучими королівськими срібняками?
— Його за гроші не купити, поручнику,— відрізав Джаспер, чиї очі аж горіли з щастя й радощів.— Для мене цей очіпок дорожчий за п’ятдесят новісіньких вітрил для «Вітрогона».
— Ну, ну, ну, хлопче! Ти, бачу, такий само божевільний, як і всі тут. Та, коли хочеш, я тобі за цю дрібничку не пожалкую навіть пів гінеї[67] аби тільки вона не валялась у твоїй каюті, щоб потім, зрештою, прикрасити голову якої-небудь скво.
Хоча Джаспер і гадки не мав, що лукавий квартирмейстер пропонував йому менше половини справжньої ціни капора, він з байдужістю вислухав пусті його балачки. Похитавши заперечливо головою, матрос попрямував до помосту, викликавши неабияке збудження у всіх без винятку офіцерських дам, кожна з яких уже вирішила про себе прийняти дарунок, коли хлопець буде такий галантний і піднесе його їй. Але Джаспер горів бажанням подарувати капор панні свого серця, та й, бувши від природи сором’язливий, ніколи не поквапився б на таку честь — улещати осіб, які в його розумінні належали до хтозна-якого високого світу.
— Мейбл,— промовив він,— цей приз для вас, коли ви тільки не...
— «Коли я тільки не» що, Джаспере?..— спитала дівчина, яка так хотіла допомогти вкрай зніяковілому хлопцеві, що поборола навіть власну сором’язливість, хоч обоє вони до .того зашарілися, що мало не виказали своїх почуттів.
— Коли ви тільки не погордуєте взяти його з рук людини, яка, може, не годна й сподіватися, що ви приймете від неї цей подарунок.
— Я приймаю його, Джаспере; хай він буде мені на спогад про ті небезпеки, які довелося мені пережити разом з вами, і на знак великої вдячності вам,— вам і Слідопитові за ваші турботи про мене.
— Я тут ні до чого, я тут ні до чого! — запротестував Слідопит.—Джаспер виграв приз, і він його дарує, отож йому і віддайте належне, а моя черга буде іншим разом, моя та квартирмейстерова,— он він, здається, місця собі не знаходить через те, що приз дістався Джасперові, а не йому, хоча я ніяк не можу зрозуміти, навіщо йому цей капор: адже в нього нема дружини, щоб зробити їй подарунок.
— А в Джаспера — Прісної Води хіба є? Чи, може, у вас самого, Слідопите, вона є? А може, я хотів за допомогою цього капора знайти собі дружину чи просто повісити його на згадку про те, шо в мене була колись дружина, або щоб усі бачили, як я люблю представниць ніжної статі, або хоча б тільки тому, що капор — предмет жіночого туалету; та й ще з деяких інших, не менш поважних міркувань... Обмеженій людині ніколи не збагнути далекоглядної, а крім того, щоб ви знали: якщо чоловік одразу ж по смерті своєї дружини шукає собі нову подругу життя, це — найкращий доказ того, що він був їй справжнім чоловіком. Любов — це великий дар божий, і якщо чоловік одразу ж після смерті любої дружини шукає собі нову подругу життя — значить, він цим даром наділений особливо щедро.
— Може й так, може й так; я людина в цьому зовсім недосвідчена і не буду сперечатися з вами. Хай ось Мейбл, сержантова донька, краще відповість вам... Ну, Джаспере, хоч ми з тобою вже й відстрілялися, але давай подивимося, як там інші орудують рушницею.
І Слідопит зі своїм приятелем відійшов і став збоку, тому. що змагання мали от-от відновитися знову. Але дам стрілецькі змагання тепер уже цікавили менше, ніж капор. Він одразу пішов по руках,— дами його обмацували, визначали якість шовку, обговорювали фасон, приглядалися, як пошитий, і ніяк не могли дійти згоди між собою, чи таки пасує дочці унтер-офіцера така дорога річ.
— Може, трохи згодом, коли добре надивитеся на нього, ви захочете продати його?— запитала капітанша.— Носити його, по-моєму, ви все одно ніколи не зумієте.
— Хтозна, може, й не зумію, мадам,— відповіла ввічливо Мейбл,— проте і розлучатися з ним мені теж не хотілося б.
— Ніхто не каже, люба, що ви у сержанта Дангема бідна дочка і що вам треба продавати речі свого туалету, одначе погодьтеся, що мати річ і не носити її — то марно викинути гроші.