Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
— Можна мені побачитися з Лордом?
Янус мовчить. Видно, що пускати не налаштований. Але він ніколи не скаже просто — забирайся. Це не в його дусі.
— З ким ти подерся? Підійди-но, я на тебе подивлюся, — Ян висуває шухляду столу й починає в ній копирсатися. — Підійди, я сказав. Тобі це подобається?
— Що саме?
— Битися. Лупити комусь по морді ногами.
Він підчепив щось і виволік на стіл. Біло-бірюзові пакетики липучки.
— Цей брудний пластир, який нависає тобі над оком, треба змінити.
Ян встає, садовить мене на стілець-вертушку й відколупує з чола клапоть пластиру. Я бачу, що він дійсно бруднуватий. Це не смертельно, але Янусові треба догодити, і я сиджу тихо, поки він робить усе, що вважає за потрібне.
— Річ у тім, що, — бурмоче він, терзаючи мої рани, — він має побути сам. Іноді людині це необхідно. Ти ж розумієш?
Я розумію. Це дійсно так. Але нехай пояснює це Македонському, Сліпому та решті наших.
— Я розумію, — кажу я.
— От і добре. Повертайся до групи й скажи хлопцям, щоб ніхто більше не приходив. Може, пізніше, не зараз. Це розпорядження директора.
Я здригаюся:
— Чому? Здається, він переважно не втручається у ваші справи?
Погляд Януса міцно прикипає до завіконного краєвиду.
— Іноді втручається. У виняткових випадках.
Мені стає погано. Це вирок. Дивлюся на Януса, й він раптом від’їжджає від мене разом зі столом, з усією кімнатою, зменшуючись і розпливаючись. Стіни ковзають повз, відносячи його все далі, а картини, навпаки, збільшуються, насуваючись, і павутиння на них розкидається від підлоги до стелі моторошними поперекручуваними ромбами. Заплющую очі, але так іще страшніше, тому що чути голоси. Ледве чутний шепіт тих, хто заплутався в павутинні й не вийшов звідси. Леопард. Тінь. Це страшне місце. Найстрашніше в Домі. Як би його не мили та не надраювали, від нього відгонить падлиною. Мною струсонуло так, що клацнули зуби. Переді мною обличчя Януса, павутиння зникло.
— Що з тобою? — запитує він. — Ти в порядку?
— Не робіть цього, — кажу я.
Він відпускає мене й випрямляється.
— Цього робити не можна...
Янус хитає головою:
— Це вже не я вирішую. Мені дуже шкода. Та що з тобою діється?
Що діється? Зі мною діється Могильник. Цілковита дурниця порівняно з тим, що чекає на Лорда.
— Вибачте, — кажу я. — Мені тут занадто погано.
Він наливає води в склянку, дає мені випити. Забувши про граблі, п’ю з його рук.
— Тут? — перепитує він. — Тільки тут?
— Ви знаєте, про що я кажу.
— Здогадуюся. Ці ваші дивні забобони. Ти впевнений, що абсолютно здоровий?
Я мовчу. Абсолютно здорових людей не буває. І якраз Павук про це знає. Янус опустив повіки й кусає губу. Його палить цікавість. Довго чекати його запитань не доведеться. Він виймає з шухляди сигарети, і я розумію, що питань буде навіть більше, ніж я думав. Ян сідає на край столу.
— Звідки береться цей страх? — запитує він. — Чому? Я стикаюся з цим занадто часто, щоби просто відмахнутися. Коли в моєму власному кабінеті, — він кидає погляд на стіни, немовби бажаючи переконатися, що це саме його кабінет, — когось пробирає холодний піт... Я хочу знати, чим це викликано. Якби таке відбувалося тільки з тобою, все було б зрозуміло. Я скерував би тебе до фахівця, і проблему було б вирішено, — він затягується, уважно дивлячись мені в очі. — Можеш не відповідати, якщо не хочеш...
— Я відповім. Тільки моя відповідь вас навряд чи задовольнить. Це погане місце для будь-кого з нас. Є добрі місця, і є місця погані. Це — погане. А пояснювати, чому саме, — довга історія.
Янус мовчки чекає продовження.
— І раз ви однаково не збираєтеся пускати мене до Лорда...
Його лоб, який плавно переходить у лисину, збирається гармошкою зморщок.
— Ти що, торгуєшся? — запитує він здивовано. — Зі мною?
— Торгуюся. Між іншим, я колись написав статтю на цікаву для вас тему, так що цілком компетентний у цьому питанні. Велика стаття з цитатами з класиків та з інтригуючою назвою: «Могильник — поза нами й усередині нас». Як ви, напевно, вже здогадалися, зараз я набиваю собі ціну. Так прийнято, коли люди торгуються.
Янус дивиться настільки вражено, що стає смішно.
— Нічого не розумію, — зізнається він. — Яка стаття? Де?
— Усього лише в журналі, що виходить у десяти примірниках.
Він полегшено зітхає:
— Тепер я зрозумів. Це ваш журнал. Про що він?