Донор для небіжчика

Хлопчик відвернувся. Глянув на прикриті двері за три кроки перед собою. Позаду щось ворухнулося і глухо вдарилось об стінку бака. Артем здригнувся, але змусив себе не оглядатися — просто одна з голів знову завалилася набік… правда? Йому ж нічого не загрожує? Якби голови раптом ожили і спробували напасти на нього, як у страшному кіно, підкотитися до ніг і вчепитися зубами в його ногу, то вони все одно не змогли б вибратися з бака. І взагалі, хіба таке може бути в реальному житті?

Хоча… він не був до кінця впевнений, що не може. І тому все-таки кинув один сторожкий погляд собі за спину…

Ніякого руху, жодних спроб із боку голів тихенько вибратися з бака, поки він відвернувся. І очі, як і раніше, закриті, принаймні, в тих двох…

Страх трохи відступив.

Мабуть, йому варто побоюватися когось іншого.

Хлопчик обережно наблизився до дверей і прислухався.

Отже, Відривач голів почав забиратися в житла. Говорили, що він може нападати на людей тільки на відкритому просторі — це було підкріплено навіть заявами більшості аналітиків у місцевій пресі. Правда, дехто попереджав, що як тільки налякані жителі Львова припинять виходити з настанням темряви на вулиці, вбивця почне проникати у квартири.

Артем Різь, як і всі люди міста, багато чув про ці дискусії і розумів, що, напевно, став першим, хто довідався: злочинець уже освоїв «новий стиль».

Чорт!.. Адже Відривач міг пройти повз нього, поки він возився з баками.

Він знову прислухався біля дверей. Схоже, за ними нікого не було. Потім він закрився на максимальне число поворотів ключа.

Він вирішив, що не вийде з приміщення поки не розвидниться (думка, що мама збожеволіє від хвилювання, немов забула з'явитися…)

Потім відтягнув бак із головами від сміттєпроводу, а на його місце поставив порожній. Іще два бачки підперли двері в приміщення — не стільки для надійності, скільки для заспокоєння. Коли він тягнув бак, виникло таке враження, наче голови, готуючись до ночі, укладаються зручніше.

Після цього хлопчик відчув, наскільки втомився за цей день («але не забувай про ранок… шкода, що ти прийшов так пізно, синку, я дуже хвора… швидше за все, тобі доведеться взяти на себе і цілий завтрашній день…»), і забився в холодний кут подалі від страшного бака з головами п’яти мерців.

Він сподівався, що не прокинеться від їхньої метушні.

Коли вже хвилин через п’ять його неминуче потягнуло на сон, Артем раптом подумав: чи стала б мама наполягати, щоб він пішов закінчувати її роботу, якби знала, що Відривач почав забиратися в будинки?

«Маленький невдячний виродку! Як ти смієш думати таке про МАТІР! Припини це негайно!»

І, вже майже провалюючись у холодний тривожний сон, він зненацька чесно собі зізнався…