Донор для небіжчика
- Автор: Левандовский Борис
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-83-3
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Донор для небіжчика». Краткое содержание книги:
Одна…
Друга…
Третя…
Загалом їх було п’ять.
Вони падали на дно бака, мов качани гнилої капусти. Дивний тупий звук відбивався від тонких металевих стінок посудини. Четверта і п’ята голови забризкали стіни маленького вузького приміщення бурими згустками крові. Потім усе миттєво закінчилося, і наступила багатозначна тиша.
Худорлявий хлопчик у брудному старому одязі спочатку думав покликати когось, правда, не розраховуючи, що його почують у такий пізній час (а що зробила б мама?). Він залишився на місці, продовжуючи дивитися на те, що вилетіло з труби сміттєпроводу.
Залиті кров’ю і ще чимось голови були схожі на дивовижні переспілі плоди якогось Химерного Дерева з фантазій душевнохворого.
Він потупцяв на місці, не знаючи що робити, але врешті перемогла звичайна дитяча цікавість. Хлопчик повільно наблизився до бака з двома проржавілими ручками і зненацька для себе самого хіхікнув…
Справді — сміттєвий бак, набитий доверху людськими головами — хіба це не смішно?
Якби хлопчик на ім’я Артем Різь був старшим, він міг би сказати, що коли ти єдина дитина самотньої і вже не молодої жінки, яка страждає кількома хронічними хворобами, одна з котрих — органічна гіпертонія, то можеш не сумніватися: тобі доведеться забути про свої десять років. Ще гірше, якщо твоя хвора мама з неймовірними зусиллями утримується на посаді двірника. Безтурботне дитинство закінчилося тоді, коли в тебе виявилося досить сил, щоб відтягнути повний бак, наповнений різною гидотою, до великого контейнера, махати мітлою в дворі, а взимку втримати в руках лопату із широким «носом» для збирання снігу. Саме з того дня можна вважати себе дорослим… принаймні щодо своїх обов’язків.
Але ще доводиться вислуховувати докори, коли погано прибране сміття переноситься вітром на територію інших двірників. Вставати о пів на п’яту ранку, щоб після роботи не запізнитися в школу. Діставати стусани від старших хлопців, які збираються ввечері біля під’їзду, коли час змінювати баки під сміттєпроводом. Терпіти їдкі глузування однолітків, яким пощастило трохи більше… бо їм не доводиться колупатися у відходах своїх сусідів. А ще існували бомжі й алкоголіки..
Дедалі частіше він запитував себе: чому? Чому він? І з недовірливим подивом дивився на своїх ровесників… Так, звичайно, бо в нього дуже хвора мама, немає батька, чи хоча б старшого брата або сестри. Вони з мамою дуже бідують, і мамина робота — єдине, завдяки чому вони…
Але все одно — ЧОМУ?!
Останнім часом закрадалася одна негарна думка: а чи не сподобалося його мамі, нехай і дуже хворій, мати такого дорослого десятилітнього сина? Бувало, що йому доводилося виконувати за неї більшу частину роботи… ні! — мама не пила алкоголю, навіть пива (їй ні в якому разі не можна!). Просто вона була дуже, дуже хворою жінкою.
І все… Він помітив, що останнім часом приступи сильного головного болю почастішали… особливо, коли накопичувалося багато роботи у дворі.
(«Ах ти, негідний хлопчиську, як ти смієш так думати про свою МАМУ?! Я прала твої засрані пелюшки, не спала сотні ночей, коли ти…»)
Цього вечора він пізно повернувся додому, оскільки сьогодні був благополучний для мами день, і він засидівся у свого друга, що живе в сусідньому домі. Коли хлопчаки зрозуміли, що вже близько півночі, Артем кулею помчався додому, сподіваючись, що мама не дуже хвилюється — адже уже майже три тижні нічними вулицями бродить цей жахливий і невловимий Відривач голів, а йому треба йти темним провулком.
Але, повернувшись додому, він одразу зрозумів, що надмірного хвилювання за нього не було. Мама лежала на тахті у своїй кімнаті й голосно стогнала. Йому, звичайно, було дуже шкода маму… але, Господи! — як він ненавидів ці її прокляті стогони — невже їй справді аж так боляче? На табуреті були розкидані звичні флакони з краплями, таблетки, чашка, графин з водою тощо. Це все дивилося на нього з нахабною впевненістю господарів ситуації. Запах ліків наповнював кімнату, освітлену лише торшером.
Почувши, як він зайшов, мама повільно піднялася на лікті і сказала, що залишилося ще багато роботи, яку треба закінчити до завтра — розібратися зі сміттєпроводом, адже бак не мінявся з обіду, і до ранку на підлозі виросте ціла гора відходів, які потім доведеться забирати, а він і сам знає, як це важко.
А вона знову дуже, дуже сильно хвора… І йому зараз доведеться доробляти сьогоднішню роботу — жаль, що він прийшов додому так пізно — і, швидше за все, взяти на себе цілий завтрашній день.