Життєписи дванадцяти цезарів

45. Зрештою, не маючи з ким воювати, послав кількох германців із власної охорони за Рейн і наказав там заховатися, а після полудня із шумом сповістити, що наближається ворог. Як лиш вони так зробили, зірвався разом із своїми друзями і частиною вершників-преторіанців та подався у найближчий ліс, пообрубував гілки з дерев та прикрасив їх, як трофеї[426], а сам у світлі вогнів повернувся назад. Тих, що не подалися з ним, обізвав боягузами й слабодухими, а супутників та всіх причетних до перемоги нагородив вінками нового вигляду й назви — були вони оздоблені фігурками сонця, місяця й зірок, і називалися “розвідницькими”. 2. Або ж узяв кількох заручників зі школи[427] і потайки вислав їх уперед, а сам, раптово покинувши бенкет, кинувся навздогін разом із кіннотою і, закувавши їх у кайдани, наче втікачів, привів назад: у таких виставах ніколи не знав міри. Коли ж він повернувся на гостину, воїни повідомили йому, що загін уже повернувся, а він запросив їх до гостини так, як вони були, при обладунку. Підбадьорив їх відомим віршем Вергілія: “Тримайтеся й готуйтеся до наступних успіхів”. 3. Але попри все це, в гнівному едикті поза очі дорікав сенатові й народові, що в той час, коли Цезар змагається у такій небезпеці, всі вони недоречно бенкетують та розважаються цирками, театрами й відпочинком на дозвіллі.