Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва
- Автор: Довженко Александр Петрович, Забужко Оксана Стефановна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 978-966-359-221-3
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Українська мала проза XX століття: Антологія. Упорядник Віра Агеєва». Краткое содержание книги:
Наша мала проза розкрила психологію перечулених, мімозно вразливих нових жінок епохи декадансу — і неймовірно трагічний досвід галицьких переселенців у Новий світ, високий ідеалізм митців-модерністів, котрі поставили творчість вище за всі цінності, — і розчарування безґрунтовних революційних романтиків, які захотіли взяти на себе місію вдосконалення Божого творіння. У другій половині століття кращі українські майстри зосереджувалися на героях-марґіналах, що не могли співіснувати з радянською дійсністю. Покоління 1991 року скрупульозно аналізувало стан людини, котра переживає крах узвичаєних цінностей і мусить адаптуватися до цілком нового часопростору. Маємо цілий ряд блискучих імен, різні стильові моделі, різні індивідуальні манери письма, пов’язаних як з модерністськими, так і з визивно авангардними орієнтаціями й традиціями.
* * *
Антологія «Українська мала проза XX століття»… якраз і бачиться такою… спробою канонотворення на теренах нашого красного письменства.
Газета «Нація і держава», 10 червня 2008 року
В галузі прози Леся Українка більш традиційна. Однак є і щось особливе в цій прозі — у ній відкривається реальність і біографічність того, про що оповідає письменниця. Неоромантизм у її драмах несумісний з натуралістичними деталями, побутовими дрібницями і реаліями конкретного життя. Він виносить поза межі реальності, і в цьому його сила.
Прозові оповідання Лесі Українки натомість пронизані увагою до щоденних деталей життя. Тут Леся Українка любить оповідати про розмови — двох панночок, молодого поета і старшої актриси, панночки і селянки. В оповіданні «Розмова» хвора «відставлена» актриса раптом зізнається у тому, що не змогла пожертвувати талантом заради звичайного сімейного щастя з «рядовим» і бідним чоловіком-літератором. Пригадуються оповідання Коцюбинського, Винниченка, Яцкова, відлунюють декадентські міркування про «жертву краси» і долю «артиста», про те, що треба вбити в собі занадто людське, щоб стати митцем. В оповіданні «Приязнь» натомість дещо штучна атмосфера, створена довгою оповіддю актриси у «Розмові», виходить поза межі кімнати і наповнюється описами сільської природи і картинками з життя волинського Полісся. Знову маємо двох персонажів — двох подруг: Дарка — проста сільська дитина з бідної і багатодітної родини. Юзя — панночка з панського будинку, одиначка у своїй сім’ї. Тема дівочого сестринництва, жіночої дружби, приязні чоловіка і жінки — все це теми модерної літератури, зі сфери оповідань про «нову жінку», часто з феміністичним підтекстом, як наприклад «Ядзя і Катруся» Н. Кобринської чи «Valse mélancolique» О. Кобилянської. Місце оповідань Лесі Українки в цьому ряду, серед творів, написаних жінками і про жінок. В період, коли вироблялося нове розуміння «жіночості», це зовсім не було випадковістю.
© Тамара Гундорова, літературознавець,
член-кореспондент Національної академії наук України (Київ)
Приязнь
На призьбі під хатою у Мартохи Білашихи сидить мале дівча, з’юрдившись; бліде, жовте личко аж підпухло, а сиві очі якось побіліли; трясеться нещасне і від пропасниці й від плачу, бо мати саме набила, а тепер стоїть коло одвірка з прутом в руці та ще й приказує:
— І била, і ще битиму! от не сиди-но мені тільки в хаті, от побіжи-но мені ще раз до лісу з панною, то я об тебе віника обламаю! Казала я тобі, не лазь по сонці! Так от же буде лазити, поки знов її трясця вхопить!
— Та хіба воно од сонця? — озвалась крізь сльози мала Дарка.
— А то ж од чого, дурне верисько?
— Панна казали — з болота та з комарів…
— З комарів? Чи ти скрутилась, чи що, із твоєю панною? Чи то мало кого комарі кусають…
— Таж і по сонці всі ходять! — не вдержалась-таки Дарка, хоч знала, що мати не терпить «язикатих».
— От не мовчи-но мені, от тільки не мовчи, я-а-а-а тобі! — скрикнула Мартоха й замахнула різкою, а Дарка зібрала остатню силу та й чкурнула від матері поза городдям на пастовень, що коло панського садка, прищулилась у вільхах, сидить і хлипає та чекає, чи не надійде її подруга й однолітка панна Юзя.
Часом Дарка так і до смерку ждала, а Юзя не приходила, не могла вирватися з дому, але здебільшого, хутко чи не хутко, приходила-таки товаришка вірна, і тоді вони сідали поруч у кущах, обидві тоненькі й пожовклі від пропасниці, і гірко скаржились одна одній на свою хатню неволю та справувались межи собою, хоч більше Дарка панні докоряла. Так і тепер Дарка почала «вичитувати» панні, ледве тая прийшла.
— Чом ви-те, панно, не вийшли зараз по обіді? Я вже тут чекаю, чекаю, аж мені нудно, а додому йти боюся, мати знов наб’ють, як ви-те не вбороните.
— Та коли ніяк не можна було, — виправдовувалась Юзя, — по обіді зараз дідуньо казав йому газету читати, потому я бабуні нитки мотала, а там мусила таткові рахунки свої зробити та з мамою французьку книжку читати.
— Овва! А ви-те чом не втекли?
— Та як же я втечу?
— А так, як-от я: втечу, і вже!