На далеких берегах
- Автор: Касумов Имран Ашум Оглы, Сеидбейли Гасан Мехти оглы
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Сидоренко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «На далеких берегах». Краткое содержание книги:
… У місті Трієсті і навколишніх районах раз у раз висаджуються в повітря важливі військові об'єкти фашистів, склади зброї, летять під укіс поїзди, безславно гинуть фашистські вояки.
Все це — справа рук партизанів, і зокрема невловимого «Михайла». Його ім'я викликає у фашистів справжній жах.
Хто він, казково сміливий, легендарний партизан «Михайло»?
Образ цей не вигаданий. Таким був радянський воїн, вірний син азербайджанського народу Мехті Гусейн-заде, якого в час війни доля закинула на далекі береги Адріатики. Він і став прототипом головного героя цієї повісті.
Йому вдалося розвіяти сумніви Зденека, який вирішив, що справа тут не в грошах, бо двісті п'ятдесят тисяч марок надто мізерна сума для такого кита, як Чарлз Беннет, і, звичайно, вся ця історія має для Карранті в першу чергу політичне значення: Карранті хотів зломити волю місцевого населення, розвіяти міф про легендарного Михайла, щождо суми, призначеної за голову Михайла, то яка ж рація Карранті відмовлятися від неї, коли ці гроші валяються на вулиці, і їх треба тільки підняти, щоб покласти в кишеню.
Кінець кінцем, Зденек здався, і Карранті запропонував йому прорепетирувати сцену допиту.
— Прекрасно! — вигукнув він, коли «допит» був закінчений, — так само тримайтеся і в гестапо.
— Коли ж ми приступимо до справи? — спитав Зденек.
— Одразу ж. Відкладати — значить рискувати. Вас може хто-небудь побачити.
Зденек підвівся, усім своїм виглядом він виражав готовність.
— З чого почнемо?
— По-перше, вам треба буде змінити зачіску. У вас погане волосся, спробуйте помастити його вазеліном…
І зачешіть назад; лоб має бути відкритим. Ви все знайдете у ванній кімнаті. Потім Мазеллі підшукає для вас німецьку форму. Михайло любив появлятися в Трієсті, вдаючи з себе німця. До речі, а зброя у вас якої системи?
— Парабелум.
— Зійде… Ну, а по-третє, я доручу синьйорові Мазеллі негайно провести вас у порт, скажу йому, що вас цікавлять військові кораблі німців. Він не знає, для чого вас прислали до мене.
— А якщо ми наткнемось на фельджандармерію і я не встигну порішити старого?
— З Мазеллі ви можете почувати себе цілком безпечно, — його ніхто не зачепить.
— Коли треба буде стріляти?
— Щоб краще роздивитись порт, ви вийдете за місто й підніметесь на височину… Там ми і знайдемо вас. Стріляйте, тільки-но почуєте наші кроки.
— Мені можна пройти до ванної кімнати? — спитав Зденек.
— Так, будь ласка. Я піду по Мазеллі.
Хвилин через тридцять Зденек у формі німецького офіцера йшов разом з Мазеллі глухими вулицями Трієста.
Старий ледве встигав за Зденеком. Щоб не відстати зід агента, йому доводилося дріботіти за ним по-півнячому, вистрибом. Усю дорогу агент мовчав, не помічаючи Мазеллі. З тих пір як оселився цей американець, з ним, Мазеллі, взагалі перестали рахуватися. Ех, з яким задоволенням прибрав би він Беннета з своєї дороги!
— Поспішайте, синьйоре, поспішайте, — на ходу кинув Зденек. — Час не жде.
— Минулося моє, — уривано зітхнув Мазеллі. — Не ті вже літа в мене, щоб бігати вулицями.
Одначе він прискорив ходу.
В портовій частині міста було безлюдно. Тільки біля гранітного пірса, де в ряд стояли носами до берега військові пароплави, спроквола, ліниво походжали вартові. Берегова охорона… На майдані з'явився чоловік у цивільному. Він підійшов до вартових, фамільярно кивнув їм:
— Як справи, хлопці?
— Та ніби нічого, — відповів високий німець, — вибухів нема, день погожий…
З моря дув теплий вітрець.
Чоловік у цивільному озирнувся і, ставши одразу серйозним, сказав:
— Ось що, хлопці. Я помітив зараз на березі двох підозрілих. Треба їх узяти.
Високий німець посміхнувся:
— Підозрілих тут повне місто!
— Я знаю, що кажу! — твердо вимовив чоловік у цивільному. — Їх треба схопити. Здається, це чимала здобич.
Рябий німець, який, видно, очолював охорону, спитав:
— А чому ми повинні вам вірити?
Карранті — це був він — подав рябому оранжову перепустку, видану йому Шульцом. Німці одразу виструнчились.
— Де вони? — коротко спитав рябий.
— Я проведу вас…
… У Мазеллі був жалюгідний вигляд, коли він видирався на високий пагорб, звідки добре було видно бухту. Він ішов уперед, але раз у раз втрачав рівновагу, задкував, і тоді Зденек підштовхував його. Нарешті Мазеллі, важко відсапуючись, зупинився:
— Може, ви зійдете на гору без мене, а я зачекаю вас унизу?
— Ні, синьйоре, мені потрібні будуть ваші пояснення, — похмуро кинув агент.
Мазеллі знову почав дертися вгору. В цей час унизу загупали чиїсь кроки. Почувши їх, Зденек вийняв з кишені парабелум, не поспішаючи звів його, прицілився і випустив у потилицю Мазеллі одну за одною дві кулі. Той по інерції ступив уперед, до шпиля пагорба, на соту частку секунди завмер, ніби роздумуючи, чи стояти, чи зробити ще один крок, і ниць упав на землю.
Підбігши до нього, Зденек для певності всадив у труп ще кілька куль. Але тут підоспіла берегова охорона, і Зденек почув різкий голос Карранті: «Взяти!» Вія оглянувся на голос. Обличчя Зденека взялося гнівом і здивуванням: