Розбійники з лебединого шляху
- Автор: Стороженко Павло
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Мистецтво»
- ISBN: 5-7715-0727-Х
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розбійники з лебединого шляху». Краткое содержание книги:
Судове розслідування тривало недовго. Судді одностайно ухвалили — смерть! Власне, він і не сподівався на інше. Його останнім бажанням було, аби стратили його на морському узбережжі. І це бажання задовольнили: шибеницю спорудили на крутій прибережній скелі. Беніто де Сото підійшов до неї сміливо, подивився у морську далечінь і сам одягнув собі зашморг на шию. Роззирнувшись ще раз навколо, він вигукнув: «До побачення, всі! До побачення всьому світові!»
ПІРАТИ-СУЧАСНИКИ
У другій половині XIX століття рішуча боротьба з піратством, яку вели уряди цивілізованих країн світу, дала відчутні результати. Морські розбійники ніде не могли знайти підтримки і сховиська. На Паризькій конференції 1856 року держави, зацікавлені в розвитку мореплавства і торгівлі, засудили піратство як політичний засіб і спосіб ведення війни. Ця резолюція не стала новиною. Такі положення зазначалися у статтях Утрехтського миру 1713 року, який підбив підсумок війни за іспанський спадок. Тоді держави також домовлялися про спільну боротьбу з морським розбійництвом. Але, на відміну від Утрехтського миру, Паризька конференція таки поклала край піратству як соціальному злу.
Звичайно, пірати так собі не зникли. У багатьох регіонах світу, слабко досліджених або не контрольованих законними властями, вони існували. Але головні торговельні шляхи, зокрема в Середземному та Карибському морях, Індійському океані, були від них звільнені.
І в цьому заслуга не лише держав, які брали участь у Паризькій конференції. Піратів придавив технічний прогрес. У другій половині XIX століття весь світ практично був досліджений і розділений між колоніальними державами. Жоден з піратських ватажків не міг розраховувати на якесь сховисько неподалік від торговельних шляхів. А тут ще досконаліші, швидкі й добре озброєні військові кораблі. Довелося джентльменам удачі, як на те, швиденько вдатися до набутків технічного прогресу, зокрема до застосування засобів зв'язку.
Удосконалення парової машини спричинилося до того, що стрімкі вітрильники з піратськими вимпелами стали легкою здобиччю державних корветів і канонерок. А тут ще телеграф, за допомогою якого можна було швидко передати інформацію з одного кінця світу в інший, і не дати піратам можливості, як раніше, загубитися в просторах океану.
їхня відвага, спритність, раптовість уже нічого не важили з огляду на технічні засоби, які використовувались у військовій справі. В морському бою додатковий шанс на перемогу давали тепер і далекобійність артилерії, і товщина броні, якою покривали борти і палубу корабля, і потужність парових машин, що забезпечували швидкість руху.
Технічний прогрес не сподобався піратам. Під час «опіумних війн», скажімо, китайські пірати добряче шматували англійських купців, грабуючи каботажні судна. Англійці здійснили кілька акцій, щоб захопити чи розгромити розбійників. Але… ті користувалися негласною підтримкою властей і гласною — місцевого населення.
Під час однієї з каральних експедицій адмірал Джон Хей знищив 47 джонок і 17 тисяч піратів, якими орудував відомий своєю ненавистю до європейців теж адмірал Шап Нцай.
Та відчутних успіхів у боротьбі з морським розбоєм китайців англійці досягли лише в 70-х роках XIX століття, коли, зміцнивши свої позиції у Китаї, почали інтенсивніше патрулювати прибережні води.
Все ж відродження піратства в тому регіоні сталося у 20-х роках нашого століття. Базувалися духопели у Пакгої (біля Тонкіна), а також неподалік від Гонконга. Свою тактику і озброєння вони пристосували до вимог XX століття. Вбрані в одяг звичайних подорожніх, займали місця на пасажирських пароплавах. У відкритому морі під револьверами тероризували команду, змушуючи її вести судно до своєї криївки. В 1921–1930 роках пірати щороку грабували три — чотири пароплави, не беручи до уваги пасажирських джонок.
Каральні експедиції англійців не давали сподіваних результатів. Пірати швидко міняли бази, вчасно попереджені інформаторами або місцевим населенням. Отож каральні акції закінчувалися спаленням кількох сіл і ув'язненням невинних людей.