Розбійники з лебединого шляху
- Автор: Стороженко Павло
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Мистецтво»
- ISBN: 5-7715-0727-Х
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Розбійники з лебединого шляху». Краткое содержание книги:
Хосе Гаспар, якого побратими звали Гаспарілла, був іспанцем. Він командував королівським військовим кораблем, який зчепився з морськими розбійниками в Карибському морі. На нього поскаржилися (ми не знаємо, з якої причини: справжньої чи надуманої), і Хосе Гаспара викликали до Іспанії, до суду. Аби не «влізти» у в'язницю, Гаспар, разом з людьми, яких зустрів у портовій таверні, украв корабель та утік в Атлантику і приєднався до своїх колишніх супротивників з Центральної Америки.
Упродовж майже тридцяти років Гаспар пограбував близько 400 кораблів, переважно іспанських, бо мав зуб на своїх одноплемінників. Чи не пам'ятав він Чорнобородого з XVIII століття, який надто «поважав» жінок і тримав цілий гарем? В усякому разі Гаспар убивав тільки тих жінок, які йому набридли. Здобич продавав з допомогою Лафіта у Баратарії, де частенько з'являвся.
Але… ховався між мілинами і острівцями західної Флоріди. Коли 1819 року Іспанія поступилася Флорідою Сполученим Штатам, Гаспар швидко зрозумів, що його подальше перебування в цьому районі небезпечне. Американці докладали всіх зусиль, аби викоренити морське розбійництво з новонабутих територій, намагалися убезпечити мореплавство в районі Флорідської затоки.
До них приєдналися англійці (після закінчення війни за визволення), і все йшло на те, що для флорідських піратів б'ють останні склянки. Гаспар-Гаспарілла не чекав, коли військові кораблі обох держав оточать його у власній криївці. Він вирішив чкурнути звідти, сховавши скарби у різних місцях. Навесні 1822 року, коли він десь закопав останнє, що у нього було, раптом помітив на обрії судно і вирішив ще раз спробувати щастя: захопити несподівану здобич. Але цього разу він припустився фатальної помилки: зовні безпорадне судно виявилося замаскованим військовим кораблем Сполучених Штатів «Ентерпрайз». У бою з ним у піратів не було жодного шансу. Всі вони загинули або були полонені й підвішені на реях. Гаспарілла, рикаючи від люті, схопив якірний ланцюг і кинувся з ним у воду.
Пірати, яким вдалося вчасно залишити Флоріду, заснували нові гнізда на Кубі. Серед них був також Домініко Муньйос, колишній священик, який відійшов від служіння Богові заради кохання до світловолосої слов'янки Ванди. Він убив чоловіка і кількох залицяльників Ванди, захопив корабель, підняв на щоглі «веселого Роджера». Про нього казали, що він справляв на судні «чорну (диявольську) месу».
Далі ми нічого не знаємо. Знаємо ще дещо.
1832 року піратський корабель «Панда», на якому плавали антільські креоли, захопив американське судно «Мексікен» з двадцятьма тисячами доларів у сріблі на борту. Ті, кого капітан послав на борт захопленого корабля забрати здобич, забули якоюсь мірою його розпорядження: не залишати свідків! Адже всі знали: «Тільки мертві коти не нявчать». Та попри все нападники обмежилися псуванням такелажу і підпалом судна. Американцям вдалося ліквідувати пожежу на борту і дістатися до найближчого порту. Через два роки «Панду» спіймали і команду публічно повісили в Бостоні.
На Кубі була ще база португальського морського офіцера Беніто де Сото. 1827 року він захопив разом зі своїми друзями корабель «Дефенсор де Педро», на якому нелегально перевозили невільників. Беніто перейменував судно на «Зе Блек Джоун» і подався у напрямку Західної Африки, аби спробувати щастя на пожвавлених мореплавних шляхах між Європою та Індією. І «щастя» їм усміхнулося. Пірати здибали англійське судно «Морнінг Стар», яке йшло з Цейлону до Англії. На його борту був цінний вантаж, а також пасажири, англійці, які поверталися з колонії додому. Пірати дали попереджувальний залп, але капітан «Морнінг Стар», зрозумівши, з ким має справу, підняв усі вітрила і кинувся навтіки. Та виявилося, що розбійники набагато швидкохідніші. «Англієць» стишив хід, і капітан піднявся на піратський корабель домовлятися про величину викупу. Де Сото тут же убив його. На «Морнінг Стар» висадили головорізів, які мали знищити усіх чоловіків, що були на борту. Так, певно, і сталося. Не прибираючи трупів, переможці влаштували бенкет, який вряди-годи «розмішували» ґвалтуванням жінок, що виявилися на кораблі. Перевізши на свій корабель здобич, де Сото наказав продірявити «Морнінг Стар», потопити його, щоб не залишилося слідів.
Але нещасне судно не затонуло. Його врятували ті ж жінки, які залишилися живими. Два дні вони відкачували воду і доглядали кількох важко поранених чоловіків. Зрештою, їх корабель помітило англійське судно, що йшло, на щастя, в тому ж напрямку…
Дивні історії все-таки трапляються на лебединому шляху. Кілька років де Сото безкарно діяв на атлантичних шляхах. А погубила його жадібність і самовпевненість. З фальшивими документами він приплив до Іспанії, у Кадікс, де намагався продати награбоване. На рейді порту його корабель викинуло на скелі, і де Сото кілька днів перемовлявся з місцевими купцями щодо продажу залишків судна. І тут його хтось упізнав. Кількох піратів арештували. Де Сото встиг сховатися в Гібралтарі у невеличкій таверні. Але його і там знайшли. Доказом його вини стали речі, які належали колись капітанові «Морнінг Стар».