«Привид» не може втекти
- Автор: Ростовцев Эдуард Исаакович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Микола Сидоренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - ««Привид» не може втекти». Краткое содержание книги:
— Нема їх і тепер, — докинув Лежнєв.
— Далі, Наталю Сергіївно, — сказав Романенко, який вів нараду. — І прошу, товариші, не перебивати доповідача. Думками обміняємося потім.
Та щойно Наталя розповіла про археологів і їх підозрілу цікавість до підвалів Мисливського замку, Романенко сам перебив її:
— Покажіть, будь ласка, охоронну розписку.
Наталя подала йому лист археологічної експедиції. Романенко прочитав уголос листа і одразу ж спитав:
— Хто чув про таку експедицію?
— Судячи по штампу, експедиція з Києва, — сказала Наталя. — Може, це тільки пошукова група.
— Зараз уточнимо. — Начальник управління міліції кудись зателефонував і за хвилину повідомив, що група Київської археологічної експедиції справді приїжджала в Сосновське, але не в квітні цього року, а минулої осені.
— Зрозуміло, — мовив Кулінич і, повернувшись до Винника, що сидів поруч, наказав — Негайно запитайте Київ про мету перебування археологів у Сосновському, а також про цього Дьоміна, що підписав листа.
— І без запитів ясно, що лист липовий, — озвався Кравчук. — Які археологічні об’єкти можуть бути в руїнах будівлі, спорудженої сімдесят-вісімдесят років тому? Незрозуміло тільки, чому ці «шукачі скарбів» намагалися пробратись у підвал через головний вхід? Адже простіше було потрапити туди через лісову сторожку, що вони потім і зробили.
— Це не сторожка, а каплиця, — зауважила Наталя, розгортаючи схему, яку накреслив головний архітектор. — Ось орієнтовний план її розташування. Вони не скористалися з цього ходу, бо, мабуть, не знали про нього. Тільки впевнившись, що пробратися в підвал через головний хід не зможуть, почали шукати інші підступи до тайника. Саме для цього їм і знадобився план Мисливського замку.
— А як по-вашому, Наталю Сергіївно, — спитав Романенко, — чому вони раніше не подумали про план? Наскільки я розумію, злочинці цікавилися тайником не один рік.
— Не знаю, — призналася Наталя.
— Про це можна тільки здогадуватися, — прийшов їй на допомогу Лежнєв. — До вересня минулого року пробратися на територію садиби Мисливського замку злочинці не могли — там стояла військова частина. А коли вона виїхала, «шукачі скарбів» кинулися туди, та ба — не знайшли навіть входу в підвал. Тоді вони вирішили розшукати людину, яка знає розташування підвалів колишнього Мисливського замку.
— Ви маєте на увазі Ганну Щербак?
— Так.
— Можливо, я щось не зрозумів, — мовив начальник міліції. — Але мені, признатися, неясно, чому злочинці одразу не звернулися до Щербак? Вони почали шукати її тільки в жовтні минулого року. Так?
— Спочатку вони розраховували знайти тайник без сторонньої допомоги, — сказав Лежнєв.
— Хіба Щербак була стороння?
— Що вона не злочинниця, а жертва — я певен. Звісно, постає питання, чому вона, стільки років знаючи про тайник, не повідомила про нього? Причина, видно, у психології. Щербак ще дівчинкою попала в замок, її знеславили, залякали, потім примусили слугувати керівникові абверчастиною 115, майорові фон Бюлову. Це той самий фон Бюлов, який мав безпосереднє відношення до вербовки агентів і водночас керував спеціальною фотолабораторією абверчастини, де фабрикувалося свого роду досьє агентури. Не сумніваюся, що в ньому були матеріали, які компрометували Ганну Щербак. Можливо, ці матеріали разом з іншими було сховано в тайнику, і Щербак знала про це.
— Через двадцять п’ять років Шеф вдався до того ж методу, вербуючи Пєтухову, — вставив Кулінич. — Схоже на те, що це одна школа.
— Справді, — сказав Лежнєв, — схоже. Можна припустити, що Ганна Щербак мала якесь відношення до тайника і що потім її хотіли вбити, але сталося якось так, що не вбили, а тільки поранили. Вбили її через двадцять п’ять років.
— А мені все-таки здається, що вона не знала про хід до підвалу через каплицю, — зауважив Кулінич. — Інакше злочинці пробралися б туди раніше і не цікавилися б планом Мисливського замку.
— А чим пояснити цілу низку злочинів, що їх вчинили «шукачі скарбів», уже знайшовши те, що шукали? — спитав Романенко. — Вбивство Чухна, історія з Пєтуховою і так далі.
— Це — спроба замести сліди, позбутися свідків-пособників, спрямувати слідство на неправильний шлях. Очевидно, реалізуючи скарб, злочинці натрапили на якісь труднощі.
— Реалізація — це передача фототеки за кордон?
— Не тільки фототеки, — всміхнувся Лежнєв. — Щоб знайти загублену плівку, не треба пересіювати землю крізь сито.
— Що ж вони шукали?
— Ворожити не беруся. Певен тільки, що речі, сховані разом з фототекою, цікавили «Привида» не менше, а може, навіть більше, ніж сама фототека.