Вулиця Червоних Троянд
- Автор: Стась Анатолий Алексеевич
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вулиця Червоних Троянд». Краткое содержание книги:
До книги увійшли:
— Не треба, містер Уррен.
— Отже, нас цікавить «Супутник» і все, що пов’язане з роботою експедиції на його борту. Коли я кажу «нас», то насамперед маю на увазі шефа, ви розумієте. Йдеться не тільки про практичний бік справи, а також про наш престиж. Шеф, як мені відомо, висуває свій план дослідження підводних глибин паралельно з експедицією Бранюка, але поки ми зберемося… Знову нас можуть випередити росіяни, Чілз. Чекати ніколи. Ми з вами повинні вжити заходів своїм шляхом. Думайте, Чілз, сушіть голову, від вас вимагається поки що одне: не випускати «Супутника» з поля зору, домогтися, щоб до нас надходили точні відомості про хід роботи експедиції Бранюка…
Чілз підвівся, мовчки вклонився.
Уррен залишився сам. Він стояв біля стіни і довго дивився на обведений олівцем кружечок, на блакить географічної карти.
Десь на океанських хвилях гойдалося радянське судно «Супутник». Уррен наче хотів розгледіти крізь полотно карти та сигарний дим, що робиться на борту «Супутника», в його каютах, наче хотів почути, про віщо розмовляють і чим зайняті люди, які взялися розкрити ще одну таємницю природи.
Та карта німа. Вона нічого не могла сказати.
ЗЕЛЕНА ПАСТКА
Пригодницько-фантастична повість
ПРОЛОГ
Екран зненацька затуманився. На панелі кодового покажчика засвітилося золотаве вічко, в ньому застрибали, замигтіли червоні цифри. Почувши мелодійне теленькання зумера-фіксатора, я навіть не поцікавився, на якій саме комбінації припинився танок цифр, упевнений, що за мить побачу Єржі.
То була не Єржі.
Ледь не на весь екран мружилося веснянкувате обличчя Рудого Зайця. Я підхопився з ліжка, ковзнув поглядом по жовтій панелі. Цифри, завмерши, показували складний незнайомий код позивних. А голос Рудого Зайця вже наповнив кімнату:
— Ледарюєш, спиш? Годі вилежуватися, вмикай скоріше телевізор!.. Там його знову показують, а він… Канал ВХ-301-А. Нова серія «Трагедії в джунглях»! Транслюють через супутник «Оріон». Та вмикай же, не лови гав!..
Я машинально простяг палець до клавіша з написом ВХ-301-А, й одразу ж стіна зникла, перетворилася на величезне вікно, за яким виросли стоголосі лісові нетрі. Вереск і метушня мавп нахабно увірвалися в кімнату, приголомшили після звичної тиші. Давно вже я не чув такого лементу.
Під деревами, з яких звисали ліани, колихнулася густа трава. Мавпи щось вгледіли внизу, принишкли і зненацька, як вжалені, порснули врозтіч. Трава захиталася дужче, зашелестіла. Нарешті з неї виткнулася розкуйовджена хлоп’яча голова. Сполохані очі напружено стежили за галявиною, що виднілась попереду. Хлопець — я вже догадався, що бачу себе — тримав невеликий сріблястий предмет, схожий на шмат труби.
Тим часом на галявину вийшли два чоловіки. Одяг на них був подертий, крислаті капелюхи насунуті низько на очі, халяви високих, неначе у мисливців, чобіт — у багнюці. Передній, молодий і смаглявий, помітивши хлопця, відсахнувся, трохи не збив з ніг свого супутника. А той, розхристаний, незграбний здоровань, озирався, як зацькований, стискаючи в руках куций автомат. Як тільки він угледів хлопця, його лискуче від поту обличчя перекосилося з жаху. Чоловіки, пригинаючись, стрімголов кинулися назад, під захист розлогого товстелезного дерева.
Мої руки, що байдуже лежали на спинці крісла, залишалися нерухомі, а там, на п’ятиметровім екрані, вони блискавично піднесли металевий предмет на рівень грудей. Зелені хащі спалахнули сліпучим сяйвом. Над галявиною майнув рожевий вітер. Могутній стовбур, за яким причаїлися двоє, підсічений страшною силою, здригнувся, затріщав і повалився на бік…
Все це промайнуло на екрані за якихось дві-три хвилини. Я поглянув на Рудого Зайця. Він захоплено прилип до свого телевізора — десь там, далеко від мене і від моєї кімнати, напевно, за тисячі кілометрів від нашого міста. Комбінація коду його позивних свідчила, що між нами — велика відстань.