Країна снігу (збірка)
- Автор: Кавабата Ясунари
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4459-4
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Країна снігу (збірка)». Краткое содержание книги:
До збірки увійшли оповідання «Танцівниця з Ідзу», яке стало першим літературним успіхом письменника, та повісті «Країна снігу» і «Тисяча журавлів», які належать до найвідоміших творів Кавабати та неодноразово відмічалися літературними преміями та нагородами.
— Таке скажете…
— Я довго думала, й от у мене виникла підозра… Вона ж своєю смертю хотіла перешкодити вашому одруженню. Вона не просто так померла. Для цього була своя причина.
— Що за химери? — сказав Кікудзі й нараз відчув, що ці химери вразили його в саме серце. Як блискавка.
— Кікудзі-сан, ви говорили Оота-сан про доньку Інамурів?
Кікудзі все пригадав, але вдав, що нічого не знає.
— А хіба це не ви сказали Оота-сан по телефону, що справу з моїм одруженням уже вирішено?
— Я. А що? Навіть попередила: «Не смій заважати!» Того ж вечора Оота-сан і померла.
Запала мовчанка.
— А звідки ви, Кікудзі-сан, дізналися про ту розмову? Вона вам скаржилася?
Кікудзі був захоплений зненацька.
— Значить, приходила. Я знала, що так буде. Ще тоді, коли вона йойкнула в трубку.
— Отже, це ви звели її зі світу.
— Думайте, що завгодно. Я завжди виходила лиходійкою. Як було треба, то й ваш батько використовував мене в цій жорстокій ролі. Я і сьогодні ладна ввійти в цю роль. Тільки не думайте, що на знак колишньої батькової прихильності…
Кікудзі зрозумів: Тікако дала волю своїм глибоко вкоріненим ревнощам і ненависті.
— Хай вас не цікавить, що за лаштунками. — Погляд Тікако наче ковзав уздовж її носа. — Хочете, кривіться — от, мовляв, настирлива баба, пхає носа в чуже просо!.. А я тим часом прожену відьомське кодло й допоможу вам узяти вигідний шлюб.
— Годі про цей вигідний шлюб!
— Ну хай так. Я згодна, що не треба мішати сюди Оота-сан. — Голос Тікако полагіднішав. — Зрештою, Оота-сан була вже не така й погана… Вона, певно, молилась, умираючи, щоб ви взяли її доньку собі за дружину.
— Знову ви своєї?
— Це ж щира правда! Невже ви, Кікудзі-сан, не здогадуєтесь, що вона в думці вже видала доньку за вас? Якщо ні, то ви витаєте у хмарах… І вві сні й наяву вона, як зачарована, думала тільки про вашого батька. Можете назвати це чистим почуттям, якщо хочете. Заплуталась сама у своїх химерах, заплутала й доньку, і от поплатилася життям… Глянути збоку, то ніби над нею висіло якесь страшне закляття. Нечиста сила розставила свої сільця…
Кікудзі зустрівся поглядом з Тікако.
Її маленькі очиці аж закотилися.
Він не витримав і одвернувся.
Кікудзі дав їй виговоритись, не обірвав на півслові. Бо від самого початку відчував непевність свого становища й до того ж був приголомшений страхітливим здогадом Тікако.
Невже пані Оота прагнула одружити його з донькою?.. Кікудзі і на гадці такого не мав. Та й зараз не вірив.
То була вигадка, породжена отрутою ревнощів, огидна, як і чорна пляма на її грудях.
І все ж ця вигадка вразила Кікудзі, як удар блискавки.
Кікудзі стало лячно.
Невже він сам у глибині душі мріяв про це?..
Адже буває, що захоплення матір’ю переходить на її доньку… Але ж Кікудзі в думці ще насолоджувався п’янкими обіймами пані Оота. Тож, напевно, його обплутано якимись чарами, якщо його непомітно тягло до доньки.
Тепер йому здавалося, що він цілком перемінився після зустрічі з пані Оота. Кікудзі наче заціпенів.
— Заходила панночка Оота. Сказала, що прийде іншим разом, якщо у вас гості… — повідомила служниця.
— Що?.. Вона пішла?
Він кинувся в передпокій.
— Як добре, що ви подзвонили… — витягши свою тонку білу шию, Фуміко підвела на Кікудзі очі.
В ямці, де кінчалась шия і починалися груди, залягла жовтава тінь.
Що це? Гра світла чи ознака виснаження?.. Кікудзі, однак, відчув, що йому раптом полегшало на серці.
— А в мене Курімото.
Він сказав це спокійно, без напруження. Як тільки побачив Фуміко, недавньої розгубленості наче й не було.
Вона кивнула.
— Я здогадалась, он її парасолька…
— A-а, он ця… Справді…
Під стіною у передпокої стояла сіра парасолька з довгою ручкою.
— Може б, ви побули в чайному павільйоні? А я тим часом випроваджу стару Курімото.
Кікудзі не міг собі простити, що заздалегідь не спекався Тікако. Адже знав, що прийде Фуміко.
— Мені однаково…
— Тоді заходьте, будь ласка.
Фуміко пройшла у вітальню й приязно привіталася з Тікако, мов і не здогадувалась про її вороже ставлення до себе. Подякувала Тікако за співчуття.
Тікако сиділа, задерши голову й трохи піднявши ліве плече, як на уроці, коли слідкувала за рухами учениці.
— У вашої матері була вразлива душа… А в цьому світі таким людям важко… От і померла, зів’яла остання ніжна квітка.
— Я б не сказала, що вона була аж така ніжна.