Війна і мир 3-4

— Що? — серед викладу Денисова промовив Кутузов. — Уже готові?

— Готовий, ваша світлість, — сказав генерал. Кутузов похитав головою, ніби кажучи: «як це все встигнути одній людині», і не переставав слухати Денисова.

— Даю чесне благородне слово російського офіцера, — казав Денисов, — що я розірву сполучення Наполеона.

— Тобі Кирило Андрійович Денисов, обер-інтендант, чим доводиться? — перебив його Кутузов.

— Дядько рідний, ваша світлість.

— О! приятелями були, — весело сказав Кутузов. — Добре, добре, голубчику, залишайся тут при штабі, завтра поговоримо. — Кивнувши головою Денисову, він одвернувся і простягнув руку до паперів, що приніс йому Коновніцин.

— Чи не бажано вашій світлості піти в кімнати, — незадоволеним голосом сказав черговий генерал:— конче треба розглянути плани та підписати деякі папери. — Увійшовши з дверей, ад’ютант повідомив, що в квартирі все готово. Але Кутузову, видно, хотілось увійти в кімнати вже вільним. Він скривився...

— Ні, скажи, голубчику, дати сюди столика, а я тут подивлюся, — сказав він. — Ти побудь тут, — додав він, звертаючись до князя Андрія. Князь Андрій зостався на ганку, слухаючи чергового генерала.

Під час доповіді князь Андрій чув з-за вхідних дверей жіночий шепіт і шелестіння жіночого шовкового вбрання. Кілька разів, глянувши в тому напрямі, він помічав за дверима, в рожевому платті і в ліловій шовковій хустині на голові, повну, рум’яну і вродливу жінку з блюдом, яка, очевидно, чекала, коли ввійде головнокомандуючий. Ад’ютант Кутузова пошепки пояснив князеві Андрію, що це господиня дому, попадя, і що вона має намір подати хліб-сіль його світлості. Чоловік її зустрів ясновельможного з хрестом у церкві, а вона вдома... «Дуже гарненька», — додав ад’ютант з усмішкою. Кутузов оглянувся на ці слова. Кутузов слухав доповідь чергового генерала (головною темою якої була критика позиції при Царево-Займищі) так само, як він слухав Денисова, так само, як він слухав сім років тому дебати Аустерліцької військової ради. Він, очевидно, слухав тільки тому, що в нього були вуха, які, хоч в одному з них був морський канат, не могли не чути; але очевидно було, що ніщо з того, що міг сказати йому черговий генерал, не могло не тільки здивувати чи зацікавити його, але що він знав заздалегідь усе, що йому скажуть, і слухав усе це тільки тому, що треба прослухати, як треба прослухати співи молебня. Все, що говорив Денисов, було слушне й розумне. Те, що говорив черговий генерал, було ще більш слушне й розумне, але очевидно було, що Кутузов з презирством ставився і до знання, і до розуму, і знав щось інше, що мало вирішити справу, — щось інше, незалежне від розуму і знання. Князь Андрій уважно стежив за виразом обличчя головнокомандуючого, і єдиний вираз, який він міг помітити в ньому, був вираз нудьги, цікавості до того, що означав жіночий шепіт за дверима, і бажання дотриматись пристойності. Очевидно було, що Кутузов ставився з презирством до розуму і до знання, і навіть до патріотичного почуття, яке виявляв Денисов, але ставлення це йшло не від розуму, не від почуття, не від знання (бо він і не намагався виявляти їх), — а від чогось іншого. Це було презирство його старості, його життєвого досвіду. Одно розпорядження, яке від себе в цю доповідь вставив Кутузов, стосувалось мародерства російських військ. Черговий генерал наприкінці доповіді подав ясновельможному на підпис папір про стягнення з армійських начальників, на просьбу поміщика, за скошений зелений овес.