Золоті Ворота
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Золоті Ворота». Краткое содержание книги:
«Вся моя літературна та громадська діяльність була спрямована до розкриття у читача вищого космічного рівня мислення, чуття, творчості», — писав Олесь Бердник. Славнозвісний фантаст-дисидент належав до тих рідкісних людей, які здатні відкинути все тимчасове і поверхове, думати одвічними архетипами, жити категоріями Всесвіту, Світла, Любові.
Але пориваючись до вищих сфер, Олесь Бердник ніколи не забував і про Матір-Націю, любов до якої сформувала його творчу сутність. Тож прикметно, що у віршах, містеріях, самвидавних та друкованих статтях, інтерв’ю, котрі увійшли до ЦЬОГО тому, нерідко стоять поруч два слова — Дух і Україна.
Але пориваючись до вищих сфер, Олесь Бердник ніколи не забував і про Матір-Націю, любов до якої сформувала його творчу сутність. Тож прикметно, що у віршах, містеріях, самвидавних та друкованих статтях, інтерв’ю, котрі увійшли до ЦЬОГО тому, нерідко стоять поруч два слова — Дух і Україна.
Перейти на страницу:
1970 р.
Ковила
До безодень страшних і глибоких
Стежка лицаря привела…
Як пройти? Та гука з того боку
Срібнолиста трава — ковила:
— Я мала, непомітна билина.
Понад прірву схиляюсь до ніг,
Щоб у вирій ясний лебединий
Ти завчасно дістатися міг…
І тріпоче билина в чеканні,
І ляга над безодню вона.
Ніби райдуга в хмарі весняній,
Ніби срібна казкова струна.
І гукає звитяжець: — Я лину.
Без вагання на той бік іду.
Де безвихідь долає билина —
Я здолаю найбільшу біду!
1970 р.
* * *
Коли згасають зорі —
Інші спалахують знову.
Хто їх запалює в небі?
Хто — крім любові?
Коли розлучаються друзі,
Не втішить ні ласка, ні слово.
Хто нову зустріч готує?
Хто — крім Любові?
Все перетвориться в попіл,
В хвилі першооснови,
Лише навік невмирущі
Зерна любові…
1970 р.
Вогняна фантазія
Діалог
Я іду на полонину,
Поміж трави і ялиці.
Запалю в нічну годину
Буйну ватру-вогневицю.
Сам очищусь над багаттям,
Задихнусь пломінним шалом…
Хмари, грозами багаті,
Наді мною пройдуть шквалом.
Грізно їстиме вогнище
Сосни, буки і смереки.
Я почую голос віщий —
Тихий, рідний і далекий…
Я збагну, що чую мову
Несказанну, полум’яну…
Ніжне слово, дивне слово
До душі мені дістане…
Вогонь
Чом прийшов у дикі гори?
Що почути хочеш нині —
Чи пораду в лютім горі
Чи вспокоєння на днину?
Я
Ні вспокоєння не хочу,
Ані горя не розраю,
Бо в земній тіснині очі
Шлях шукати не бажають!
Вогонь (весело)
Та якої ж стежки-шляху
Хоче смертний розшукати
Серед бруду, серед праху,
Де не можна запалати?
Я (з надією)
Дай же раду і надію
На чарівне воскресіння!
Вже давно про диво мрію
У невпинному борінні!
Вогонь (суворо)
Я один даю свободу
Від безсилля формування,
Нищу зорі і народи
Для казкового світання.
У моїм багрянім лоні
Все згоряє, все зникає,
Лише стогони агоній
Я лишаю в цьому краї!
Запали ж кільцевий пломінь,
Зупинися серед нього,
Скинь примари, йди додому
Крізь палаючу дорогу!
Я (розгублено)
Що залишиться від мене
З того, що ось нині маю?
У багатті у шаленім
Чи себе я відшукаю?
Вогонь (переможно)
Те, що маєш, безупину
З рук, із пам’яті втікає…
Тож затям собі віднині —
Вічне те, чого немає!
Я (зважуюсь)
Розгортайся, любий вогню,
Щоб аж небо пломеніло!
Заглуши останній стогін —
Жалюгідний голос тіла…
Чорногора
Серпень 1972 р.
* * *
Так далеко, далеко
Відійшли дні ясної розради…
Сніжно-білі лелеки
Та блакитні легенди позаду…
Ах, для чого було, о, навіщо
Вирушати з дитячого раю
У провалля зловіщі,
У дорослі дороги безкраї?!
Перейти на страницу: