Північне сяйво
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 9789663437439
- Переводчик: Сергей Савченко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Північне сяйво». Краткое содержание книги:
— Так, Джоне. Приведи її, ми її зігріємо…
— І маленького хлопчика, — додав ще хтось. — Він може поїсти і зігрітися, навіть якщо…
Ліра намагалася розповісти Джону Фаа про відьом, але вони всі були такі заклопотані, а вона такою втомленою… Минуло декілька бентежних хвилин, наповнених світлом ліхтаря, запахом диму, метушнею людей, що бігали туди-сюди, Ліра відчула легкий укус Пантелеймона-горностая, що змусив її прийти до тями і зустрітися поглядом з очима ведмедя, які були на відстані кількох дюймів від неї.
— Відьми, — прошепотів Пантелеймон, — я покликав Йорика.
— О, так, — пробурмотіла Ліра. — Йорику, дякую, що допоміг мені. Я можу забути сказати Владарю Фаа про відьом, зроби це за мене.
Вона почула, як ведмідь погодився, і міцно заснула.
Коли вона прокинулася, проясніло і, мабуть, ясніше вже не стало б. На південному сході небо було блідим, а повітря наповнене сірим туманом, крізь який цигани здавалися величезними привидами, які завантажували сани і запрягали собак.
Ліра спостерігала за всім цим з укриття на санках Фар-дера Корама, де вона лежала під купою шуб. Пантелеймон встиг прокинутися раніше за неї і випробував форму арк-
тичної лисиці, але потім знову повернувся до свого улюбленого горностая. Йорик Бернісон спав на снігу неподалік, поклавши голову на свої великі лапи. Але Фардер Корам вже прокинувся і був готовий вирушати. Ледве помітивши Пантелеймона, він, кульгаючи, пішов будити Ліру.
Вона відчула його наближення й підвелася.
— Фардере Корам, тепер я зрозуміла, що мав на увазі алетіометр! Він декілька разів указував на птаха і на немає, це не мало сенсу, тому що означало немає деймона, а я не розуміла, як це може бути… Що сталося?
— Ліро, боюся тобі казати після того, що ти зробила, але маленький хлопчик помер годину тому. Він не міг заспокоїтися, не міг встояти на місці. Він постійно питав про свого деймона, де він є, чи збирається прийти і все таке інше… І він так міцно тримав той замерзлий шмат риби, ніби… О, я не можу говорити про це, дитино. Але, зрештою, він заплющив очі і завмер. Лише тоді він виглядав спокійним, тому що був схожий на будь-яку іншу померлу людину, деймон якої помер природним шляхом. Вони намагалися вирити йому могилу, але земля тверда, як залізо. Отже, Джон Фаа наказав запалити вогнище для кремації, щоб його тіло не турбували звірі, які їдять мертвечину. Дитино, ти вчинила сміливо і добре, я пишаюся тобою. Тепер ми знаємо, на який нелюдський злочин спроможні ці люди. Наша мета стала яснішою, ніж до того. Все, що ти повинна робити зараз, це відпочивати і їсти. Вчора ти заснула, навіть не поївши, а тобі потрібно добре їсти за такої температури, щоб не слабнути…
Він метушився поряд з нею, поправляючи на ній хутро, натягуючи мотузки, які тримали вантаж на санях, розплутуючи поводи.
— Фардере Корам, де зараз хлопчик? Вони вже поховали його?
— Ні, Ліро, він лежить неподалік.
— Я хочу побачити його.
Він не міг відмовити їй, тому що вона бачила річ, страшнішу за мертве тіло, і це видовище могло заспокоїти її. Отже, з Пантелеймоном — білим зайцем, який обережно стрибав поряд, вона ледве протиснулася до місця, куди чоловіки зносили хмиз.
Тіло хлопчика було вкрите ковдрою і лежало поруч зі стежинкою. Вона стала навколішки і відсунула ковдру. Один чоловік хотів зупинити її, але інші похитали головами.
Пантелеймон підійшов ближче, коли Ліра поглянулсі на бідолашне спустошене обличчя. Вона зняла рукавицю і торкнулася його очей. Ті були холодними, як мармур; Фардер Корам мав рацію: нещасний маленький Тоні Макаріос тепер не відрізнявся від інших людей, чиї деймони залишають їх лише зі смертю. О, а якби вони забрали від неї Пантелеймона! Вона схопила його й обійняла, ніби хотіла покласти просто собі до серця. А все, що мав малий Тоні Макаріос, був жалюгідний шмат риби…
Куди він подівся?
Вона стягнула ковдру. Його не було.
Миттю дівчинка стала на ноги, і її очі розгнівано просвердлили чоловіків.
— Де його риба?
Вони розгублено зупинилися, хоч деякі їхні деймони зрозуміли і перезирнулися. Один із чоловіків почав нер вово сміятися.
— Як ви насмілюєтеся сміятися! Я вирву ваші легені, якщо ви будете сміятися з нього! Це все, до чого він МІГ притулитися, лише стара в'ялена риба, це все, що в ньоі ч > було замість деймона, якого можна було любити і пес ги ти! Хто її забрав від нього? Де вона?
Пантелеймон заричав, ставши сніжним барсом, як деймон лорда Ізраеля, але вона цього не бачила. Все, що вона бачила, було добро і зло.