Північне сяйво
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 9789663437439
- Переводчик: Сергей Савченко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Північне сяйво». Краткое содержание книги:
Ліра почала нервуватися і кинулася в нещадну атаку: вона колола, шмагала, натискала і штовхала — їй не вдалося жодного разу обійти ці лапи. Вони рухалися у всіх напрямках, вчасно, щоб парирувати, вчасно, щоб блокувати удари.
Врешті-решт дівчинка зупинилася. Вона була мокра від поту, виснажена і важко дихала, тоді як ведмідь незворушно сидів на місці. Якби в неї був справжній меч з нищівним лезом, звір все одно залишився б неушкодженим.
— Присягаюсь, ти можеш ловити кулі, — сказала дівчинка і викинула палицю. — Як ти це робиш?
— Я не людина, — відповів він. — Ось чому ти ніколи не одуриш ведмедя. Ми бачимо обман і хитрощі так само, як руки і ноги. Ми бачимо таким способом, який люди забули. Але ти це знаєш — ти можеш розуміти читач символів.
— Це не одне й те саме, правда? — здивувалася вона. Зараз Ліра нервувалася через ведмедя більше, ніж тоді, коли він був розлючений.
— Одне й те саме, — відповів він. — Дорослі не можуть його читати, наскільки я зрозумів. Як я відрізняюсь від бійців-людей, так ти відрізняєшся від дорослих своєю спроможністю розуміти читач символів.
— Мабуть, так, — сказала вона здивовано і неохоче. — Це означає, що я забуду, як це робити, коли виросту?
— Хто знає? Я ніколи не бачив ні читача символів, ні того, хто міг би його розуміти. Може, ти не така, як інші?
Він знову став на чотири лапи і продовжував гризти м'ясо. Ліра розстебнула свою шубу, але мороз почав її колоти і їй довелося знову старанно закутатися. Цей епізод збентежив її. Вона хотіла запитати алетіометр одразу ж, але було надто холодно і до того ж її покликали, бо треба було вирушати. Вона взяла бляшанки, які зробив Йорик Бернісон. Порожню вона поклала назад до сумки Фардера Корама, а другу з літаючим шпигуном разом із алетіометром заховала у свою сумку на поясі. Дівчинка зраділа, коли вони знову вирушили в дорогу.
Ватажки погодилися з Лі Скоресбі, що на наступній зупинці вони надують його кулю і він шпигуватиме з повітря. Звичайно, Ліра хотіла полетіти з ним, але це було заборонено. Втім, вона їхала з ним на одних санях і закидала його питаннями.
— Пане Скоресбі, як ви полетите у Свольбард?
— Знадобиться дирижабль із газовим двигуном, щось на зразок цепеліна, а також сильний південний вітер. Але, прокляття, я б не насмілився. Ти коли-небудь його бачила? Найхолодніший, найпокинутіший, найнегос-тинніший, Богом забутий глухий закут ніколи не існуючої землі.
— Цікаво, Йорик Бернісон хоче повернутися назад…
— Його вб'ють. Він у вигнанні. Лише він ступить нату землю, його роздеруть на шматки.
— Як ви надуваєте свою кулю, пане Скоресбі?
— Двома способами. Можна здобути водень, наливаючи сірчану кислоту на металеві стружки, а потім зібрати випари і поступово наповнити кулю. Другий спосіб — знайти отвір, який виник через земний газ, що виходить з вогняних шахт. Тут багато газу під землею, а також нафти. Я можу зробити газ із нафти, якщо потрібно, а також з вугілля — газ здобути неважко. Але найшвидший спосіб — використати газ землі. Через добрий отвір можна наповнити кулю за годину.
— Скількох людей вона може підняти?
— Шість, якщо буде потрібно.
— Ви зможете перевезти Йорика в його обладунках?
— Я вже перевозив. Одного разу я врятував його від татар, коли він був в облозі і його морили голодом — це було підчас Тунгуської кампанії. Я прилетів і забрав його. Звучить легко, але, чорт забирай, мені довелось розрахувати вагу старого на око. А потім лишалося сподіватися, що ми здобудемо земний газ з-під криги, яка намерзла від його випаровування. Я бачив, яка там земля, з повітря, і було б краще, якби це був ґрунт. Розумієш, щоб опуститися на землю, мені потрібно випустити газ із кулі, а без
нього я не можу знову злетіти. Принаймні, нам вдалося це зробити — завдяки обладункам і всякому іншому.
— Пане Скоресбі, ви знаєте, татари роблять дірки в головах у людей?
— О, звичайно. Вони роблять це тисячоліттями. Підчас Тунгуської кампанії ми зловили п'ятьох татар, і в трьох з них була дірка в черепі. Деякі з них мали навіть по дві.
— Вони роблять це один одному?
— Правильно. Спочатку вони вирізають по колу шкіру на скальпі, щоб зняти шкіряний клапоть і оголити кістку. Потім вирізають невелике коло на черепі, дуже обережно, щоб не зачепити мозок, а після цього пришивають скальп назад.
— Я думала, вони роблять це зі своїми ворогами!