Північне сяйво
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 9789663437439
- Переводчик: Сергей Савченко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Північне сяйво». Краткое содержание книги:
Як тільки ведмідь розповів це, чоловік показав праворуч, на місце неподалік, і заговорив швидше. Йорик Бернісон сказав:
— Він питає, чи ми збираємося забрати дитину. Вони бояться її. Вони намагалися прогнати її, але вона постійно повертається.
— Скажи йому, що ми заберемо її, але погано було з їхнього боку так поводитися. Де вона?
Чоловік пояснив, злякано жестикулюючи. Ліра боялася, що він випадково вистрелить з рушниці, але чоловік поспішно заховався в будинку і зачинив двері, лише закінчивши пояснювати. Дівчинка бачила, що з усіх вікон визирають обличчя.
— Де дитина? — запитала вона.
— У коморі для зберігання риби, — сказав їй ведмідь, повернувся і м'яко побіг до пристані.
Ліра намагалася не відставати від нього. Вона страшенно нервувалася. Ведмідь прямував до невеличкого дерев'яного сараю, час від часу підводячи голову і нюшачи повітря. Наблизившись до дверей, він зупинився:
— Тут.
Серце Ліри так калатало, що вона ледве дихала. Вона підвела руку, щоб постукати у двері, але подумала, що це просто смішно, і набрала в легені повітря, щоб покликати, але виявилося, вона не знала, що сказати. О, вже було так темно! Слід їй було взяти ліхтар…
Але в будь-якому разі вибору не було, вона не хотіла, щоб ведмідь помітив її страх. Він говорив, що долає свій страх — це потрібно було зробити і їй. Вона взялася за шкіряний ремінець, який слугував ручкою, і сильно потягла примерзлі двері. Вони відчинилися з рипом. Дівчинці довелося розкидати ногою сніг, щоб звільнити вхід і повністю відчинити двері. Пантелеймон зовсім не допомагав їй, він бігав взад-вперед у вигляді горностая — біла тінь на білій землі, — видаючи короткий наляканий писк.
— Пане, заради Бога! — сказала вона. — Стань кажаном і подивись для мене…
Але він не став, він навіть не відповів їй нічого. Вона бачила його таким наляканим лише одного разу, коли вони із Роджером у склепі Джордана поміняли у черепах моне-ти-деймонів. Він боявся навіть більше, ніж вона. Що ж до Йорика Бернісона, то він лежав на снігу неподалік і мовчки спостерігав.
— Виходь, — сказала Ліра якомога гучніше. — Виходь! У відповідь не почулося ані звуку. Вона відчинила двері
ще трохи ширше, а Пантелеймон стрибнув їй котом на руки і, ніби відштовхуючи її, сказав:
— Відійди! Не залишайся тут! О Ліро, йди! Повертай назад!
Намагаючись заспокоїти його, вона побачила, що Йорик Бернісон підвівся і повернувся, дивлячись на постать, яка поспішала вниз дорогою від села, несучи ліхтар. Коли чоловік підійшов на відстань, з якої можна було чути його слова, він підняв ліхтар і освітив своє обличчя: це був старий із широким зморшкуватим обличчям, його очей майже не було видно за зморшками. Він мав деймона — арктичну лисицю.
Він заговорив, і Йорик Бернісон переклав:
— Він говорить, що це не одна така дитина. Він бачив інших у лісі. Іноді вони швидко гинуть, іноді виживають. Цей хлопчик, мабуть, був міцним. Але краще для нього було б умерти.
— Запитай, чи може він дати мені свій ліхтар, — попросила Ліра.
Ведмідь заговорив, і чоловік одразу ж віддав ліхтар дівчинці, енергійно киваючи. Вона зрозуміла, що він за тим і прийшов, щоб присвітити їй, і подякувала йому, після чого старий кивнув ще раз і відступив назад — подалі від неї, подалі від комори, подалі від ведмедя.
Раптом Ліра подумала: «А якщо ця дитина — Роджер?» І вона подумки благала, щоб це було не так. Пантелеймон
притискався до неї знову горностаєм, його маленькі пазурці вп'ялися в її куртку.
Вона високо підняла ліхтар і зробила крок у сарай — тут вона побачила, що робило Облаткове братство і яку саме жертву мусили приносити діти.
Маленький хлопчик зіщулився поряд із дерев'яною стійкою, на якій в декілька рядів в'ялилася чищена риба, тверда від морозу, як дерево. Він притискав до себе шмат риби, як Ліра притискала Пантелеймона, — обома руками до свого серця. Але це було все, що він мав — шмат в'яленої риби, тому що в нього не було деймона. Гобліни роз'єднали їх. Це була інтерсекція, і перед ними — дитина без деймона!
13
Фехтування
її першим бажанням було повернутися і бігти, її нудило. Людина без деймона була ніби без обличчя або з розтрощеними ребрами і вийнятим серцем — чимось надприродним, тим, що належить світові нічних страхіть, а не світові здорового глузду.
Отже, Ліра притиснулася до Пантелеймона, її голова запаморочилася, а до горла підступив клубок. її тіло вкрив піт, холодніший за нічне повітря.