На схрещених дорогах
- Автор: Парфанович Софія
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Друкарня видавництва Миколи Денисюка
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «На схрещених дорогах». Краткое содержание книги:
На вулицях рух. Це поворотна хвиля, що складається з усіх — іннзбручан, різних німців, чужинців, тих, що вертаються і тих, що залишаються. Жителі міста вертаються потроху з сіл. Хто має до чого. По вулицях їдуть вози з меблями, такі характерні для всяких рухів людности малі ручні візки, і все, що може їхати. Звозять і розвозять різне манаття. Обличчя тупо похмурі, на них сліди великої втоми й хвилювань, смертельної тривогу й постійної втечі.
Різні роди німців — їдуть і йдуть у різні сторони. Одні були втекли, других евакуювали. Стараються їхати в різних напрямках, шукаючи шляху додому. Багато з них не має нікого дома. Усюди повно молоді. Це воєнні поворотці. Чоловіки подекуди в уніформі, вже понищеній і занедбаній. Інші в цивільках, які ще не сидять на них звично. Жінки. Молоді, що теж досі носили різні однострої найчастіше штани, повернулись з військової служби. Повитягали якесь жіноче лахміття. що переспало цілу війну у шафах, і одягнули. Лежить воно на них незвично, майже несміливо. Де-не-де зустрічається «пані» у елегантному одязі з мальованими нігтями й губами. Її «панійство» трохи підозріле, а одяг теж не першої моди. Бо й яка мода була під час війни? Усі вони сидять в ресторанах за порожніми тарілками, за переповненими столами і чекають терпеливо на щось, якесь пиво, чи воду. На їхніх обличчях теж втома й розгубленість. Не знають, як прийдеться жити й що робити. Так якби сьогодні вернулись з далекої дороги.
Скрізь і усюди неясність, непорозуміння і втома. З-під великого тиску війни стрибок у порожнечу. Великий брак напруги.
Але є хтось, що має й напругу, й стремління, й програму. Він один з усіх знає, що треба робити, як і де. І, що глухіше залягає в серцях переможеного народу зневіра, то голосніше говорить він, та настирливіше править свої кличі й обіцяє те, чого бракує, чи скоро забракне всім:
Працю й хліб!
На головній вулиці, напроти майже єдиного ресторану, де можна зайти цивільним, величезний чорний серп і молот на кривавій плахті. Над ним напис:
КПЕ — комуністична партія Австрії. У вікнах великого льокалю і на стіні будинку великі афіші, такі нам відомі з дому. Тільки ж тематика трохи інша. На початках нагінка на свастику й фашизм. Малюнки свастики, з якої вибухає вогонь, робітник, що йде в кайданах чи зриває їх, в залежності від потреби, жахіття концентраційних таборів, великі числа про радянську продукцію і добробут.
Велика стінгазета усе це розказує й ілюструє числами й фактами. Гучномовець подає, що деякий час, комунікати, заклики, вказівки, між ними заклик до чужинців вертатися додому. Між ними заклик до австрійців вступати в лави компартії. Так, вони знали що робити, знали за всіх нас.
Стають групами й гуртками, слухають, читають, думають. Білий і кольоровий американець їдуть своїми автами, жують гуму і з цікавою наївністю спостерігають Европу. Вони не принесли з собію ніяких кличів, ні програми. У них демократія. Не дуже вони розуміють, в чому тут справа.
Як би не було, небезпеки комунізму не бачать і нею не цікавляться. Між тим усюди по селах і містечках з’явились уже комуністичні осередки, на стінах стінгазети й афіші та червоно розмальовані скриньки, куди можете кидати свої побажання, записи і… доноси. Як дома. Там за Дунаєм, Вислою, Збручем і Волгою.
У церквах, що ще залишились по днях заглади, відкриті двері й правляться Богослужби. Народ дякує Господеві за закінчення війни й просить про рятунок. Тепер уже вільно. Тепер ніхто за те не каратиме. Вже тепер на свято Божого Тіла піде велика процесія. Щасливий тіролець дістане те, що забороняв Гітлер: процесію, спів і релігійну свободу. Кожній церкві, кожній секті свобода.
АМЕРИКАНЦІ ВІД’ЇЗДЯТЬ
Відносно тихо було в Тельфсі в останні дні червня. Чужинців не вдалось позбутись, і єдиною атракцією тірольців було майже щоденне арештування когось з наці. Окрім того існував наказ німцям виїздити з Австрії.
Німців вони ненавиділи. Здавалось, що це стара закорінена ненависть, може подекуди штучно підтримувана. Оце тепер німці опинились на рівні з чужинцями: їх гонили. Чи так щиро, як нас, не знаю. Але вони дуже нарікали. Дістали вони наказ зібратись в одному місці, й не дозволено їм взяти більше як 25 кілограм речей. Все решту мусіли залишити. Був це безперечний удар для людей, що, найчастіше, мали рештку майна з вибомблених домів. Їх звозили до табору в Куфштайні й відтіля відправляли додому. Везли на відкритих автах без огляду на погоду. Було серед них велике огірчення, й від такого виїзду не один старався боронитись. Всі вони тепер, очевидно, були проти Гітлера й його режиму.