Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » На схрещених дорогах
На схрещених дорогах - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

На схрещених дорогах

Электронная книга - «На схрещених дорогах». Краткое содержание книги:

Один з найсильніших творів Софії Парфанович, лікаря, письменниці і громадської діячки, а заодно - один з найсильніших прикладів української мемуаристики. Історія кінця війни і післявоєнних років, побачена очима жінки, яку гірка емігрантська доля змусила покинути рідний край. Написана дуже живим і природним стилем, особливо її прикрашають напрочуд професійні описи природи. Український читач вже мав змогу познайомитися зі спогадами прибраного сина Софії, Романа Волчука, але він сам зізнається, що спогади Софії Парфанович значно детальніші й об'ємніші.
1 ... 69 70 71 72 73 74 75 76 77 ... 111
Перейти на страницу:

А потім, коли я вже наситилась пахощами (і вкрала галузку з двома квітками), я підійшла до сірого невеличкого дерева, що на вітках, схожих на вербові, носило непомітний цвіт. Але пахнув він, пахнув солодко ягодами і морелями і помаранчею разом! І знову я стояла, гладила рукою хисткі вітки і у споминах шукала цього дерева так довго, аж поки не найшла його над берегом Чорного моря у Варні. Принесло воно мені привіт від його бурхливих хвиль і великого водяного простору, що кличе-вабить і тягне.

Було там багато дерев і кущів, і я ходила поміж ними й знову забувала дійсність і день з його гнобою і беззавтрішністю.

Але за вікнами і в садах були люди. Вони мали батьківщину, житло, вигоду і розкіш. Для них війна скінчилася. Вони не знали голоду, ні спраги, ні розпуки й зневіри. Вони сидять собі в своїх домах, ходять по городах, піклуються садом. Ось старий професор університету поливає свої грядки, а там лікар обходить сад.

Але ми стоїмо під їхніми домами з порожнім серцем і руками й шлунком, стисненим голодом. Місяцями ми не їмо, а обдурюємо себе. Але для них уряд стягнув харчі з цілої Европи. Вони не знали, що таке злидні.

Сидять за мурами своїх вілл, як у середньовічних замках і переходять в другу епоху спокійно й діловито.

У долині місто. Срібною лентою Інн повзе поміж горами і в’ється поміж вулицями. Відтіля, з гори він втратив свою похмуру бурість і став сріблисто-синій, як кожна річка. Якби він був такий і насправді! Мостики стались малі, як хлоп’ячі іграшки, що зберігаються звичайно в скриньці. Так і нагадує Іннсбрук з гори цю скриньку. Якомусь великому хлопцеві розсипались кубики в цій скриньці. Вправді вежі стоять на місцях і дерева поміж ними, але кубики будинків порозкидані, пощерблені. Гей, коли вони потраплять зібрати їх і скласти знову в солідне, спокійне й поважне місто, якого назва пахне далекими мандрівками і безжурним дозвіллям?!

Відвертаєте очі від міста до гір, що напроти сяють снігами в яскравому весняному сонці. Там могутній «Престол Тіролю» з тридільним вершком купається в срібних хмарах, що встають із снігів і льодовиків Гросгльокнера чи Гросвенедігера і пливуть легко й пухко по розіскреній синяві. Як пажі, вони приклякають біля престолу і тримають у руках синю прозору шату весни. Тої, що тут на теплих збочах розсипала скарби, а там ще не зачалась під небом і хмарами й сонцем. Налюбувавшись, відвертаєте очі, повернувшись, дивитеся на Гафелекар, в якого частині стоїть місто вілл, Гунгербур. Линвова залізниця перекинулась сталевими міцними линвами по високих стовпах і побігла вгору. На ній хитаються вагонетки, як кошики, і несуть туди американських вояків. Тепер вступ цивільним заборонений. Але я була там восени, як зривався перший північний вітер і ніс перший сніг. Знаю, що під вершком стоїть розкішний готель Сеґрубе з прекрасною терасою, мінеральними купілями (2700 метрів височини) і повним люксусом. Про те все розказують великі реклямові афіші, що оповідають казки минулого. Алеж і тепер є там те, чого ніяка війна знищити не може: безсмертна краса природи. Білосніжно й разом з тим гаряче від сонця, що опалює на бронзово.

І ще вище, майже на самому верху, теж готель і ресторан. Від нього вже йдуть пішки на верх, відкіля широчезний препишний вид на гори Карвендель, дикі і наїжені скелями, і на всі інші оці ланцюги. Заворожений світ скель. Мабуть у день творіння вони завмерли в божевільному русі й корчах землетрусів, коли ще земна покрова тоненькою верствою плавала над плинним ядром і морщилась, як складки коло очей під час сміху.

Разом із подивом цього нового, іншого світу — опановує сум і пригноблення. Мертвота, тиша і пустка будять жаль за життям, тугу за заквітчаними долинами, усміхненими лагідним теплим усміхом молодої, що вертається з вінчання. На голові стрічки й вінець і лелітки, а там гапти, цвіти-оксамити, мережані-вишивані, золототкані. На ці долини глядять суворі монахині в бурих каптурах та білих рясах, з-під яких тільки виглядає край зеленої спідниці, прибраної скромною вишивкою. Це гірські масиви, задивлені в небо й заслухані у неземні хори й архангельські гімни, які десь високо в синяві колише етер. Або бичують їх бурі, шмагають сніговії, плачуть вони покутними дощами-сльозами, плачами земледалекими і неповинними.

Це світ гір, а там світ долин, що притулився до Інну. Із скринькою кубиків: Іннсбруком. Містом, що стало серед потопу Араратом. Туди збіглись усі, що втікали від страшних хвиль із заходу й сходу, з півночі й півдня. Що ж роблять вони тепер?

1 ... 69 70 71 72 73 74 75 76 77 ... 111
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)