Язиката Хвеська
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-206-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Язиката Хвеська». Краткое содержание книги:
Пробити їх виявилося не складно. Перший — Артур Лисий. Лисий — не кликуха, а оригінальне прізвище, записане в паспорті. Просто сам Лисий намагався відпвідати своєму прізвищу, тому і почав брити голову до дзеркального блиску. Другий — Сергій Покотило, працівик приватної охоронної фірми. І ось саме цей Лисий давно працює на такого собі Мусу. А фірма, де значиться Покотило, надає охоронні послуги банку Семена Котовського.
І Муса, і Котовський були неодноразово згадані вчора Шаленим Майором.
Люди Муси, за його словами, будуть забезпечувати передачу тих самих грошей з боку партнера Нетудимака. А люди, які працюють на банкіра, ці гроші від людей Муси приймуть.
Накресливши на клаптику паперу якусь тільки йому одному зрозумілу схему з геометричними фігурами, які з'єднують між собою стрілочки, досвідчений подібних обчисленнях Шалига міг дати руку на відсіч: саме тут, у центрі міста, в барі, практично під носом у керівництва столичної міліції, і мусила відбутися запланована злочинцями операція. Швидкого просто якимось чином збили з пантелику, відволікли його увагу на заміський кемпінг, куди він стягнув, без перебільшення, потужні міліцейські сили. При бажанні Шалига міг довести: у той самий час в околицях бару причаїлися бійці в машинах, котрі мусили забезпечувати прикриття обох кур'єрів: кожна сторона — свого. Ніхто просто не передбачав, що цих двох треба було рятувати один він одного.
Та всі розумові екзерсиси та висновки втрачали смисл без головного: грошей.
Бармен бачив у Лисого спортивну сумку. Коли все почалося і закрутилося, він, ясна річ, не стежив за нею. А коли подзвонив у міліцію і визирнув з-за стійки, вже не було ані сумки, ані ще одного свідка пригоди — якогось клієнта, який зайшов сюди хвилин за тридцять до появи парочки кур'єрів і почав поволі напиватися. Досвідчений бармен Джо Кокер стикався з подібними типами відвідувачів: цей заливав якусь депресію і точно не був схожий на спільника когось із злочинців.
Метким виявився невідомий п'яничка. Швидко сумці нозі приробив.
Так чи інакше, а майор Швидкий повинен знати про це. Нехай розгребе свої сьогоднішні проблеми, бо на його дії вже кілька людей, включаючи директора кемпінгу, подали усні скарги, і до кінця дня обіцяли занести письмові.
Все одно за сьогодні ніхто вже не в силах поміняти ситуацію.
Банкір Семен Котовський так не думав.
Коли йому доповіли про несподівану пригоду в барі, він негайно звелів припинити всі розмови навіть по секретному телефону, номер якого точно не прослуховувався і на який йому подзвонили з неприємними новинами. Потім він з цього ж таки телефону набрав Мусу, який, виявляється, теж усе вже знав. Вони домовилися про термінову зустріч, і на неї банкір поїхав на іншій машині, залишивши стукача Колю в офісі. З того, що сталося сьогодні, банкір розумів — гратися в шпигунів досить, бо тут справа надто серйозна.
Чоловік на прізвисько Муса чекав на компаньйона в наперед обумовленому місці. Це була маленька затишна сауна, яка обслуговувала винятково дуже важливих клієнтів і навіть не значилася в переліку київських саун, які можна знайти по оголошеннях. Чому невисокому, сутулому, схожому зовні на молодого самця-орангутанга чоловікові дали прізвисько Муса, банкір Котовський не знав і не хотів. Він чув дещо про його жахливу репутацію, і коли партнер повідомив, що зі свого боку бере посередником людей Муси, не заперечував. Тому що заперечувати проти кандидатури Муси вже означало нажити собі ворога в його особі.
Але зараз, побачивши, що навіть така людина-орангутанг, як Муса, може виглядати розгублено, Котовський вирішив спробувати перекласти всю відповідальність за інцидент на нього. Тому, привітавшись, відразу почав із заяви:
— Знаєш, Муса, давай ми не будемо зараз тут мірятися, в кого піпіська більша. Правильно?
Муса знав, з якою повагою ставиться той, хто найняв його, до банкіра. Сам він, у свою чергу, поважав свого наймача. Тому лише з поваги до нього вирішив дозволити Нетудимаку триматися ось так борзо, навіть вирішив називати його на «ви».
— Ви це до чого? — спокійно запитав він.
— Ні до чого! — спокій людини-орангутанга дещо заспокоїв і банкіра. — Це я так образно говорю. Пропоную не займатися дурнею і не розбиратися тепер, хто з нас кого кинути хотів. І, головне, звідки взявся той дебіл, який злиняв разом із моїм баблом…
Про невідомого, котрий поцупив сумку, він уже знав через свої альтернативні джерела в міліції.
— Я вас, звичайно, дуже поважаю, — мовив Муса. — Але бабло, якому хтось приставив ноги, ще не було вашим.
— Тобто, — негайно парирував банкір. — ти хочеш сказати, що воно було твоїм?