Зарубіжний детектив

Існує лише Мистецтво з великої літери. Петронела збагнула згодом цю правду і відчула себе ображеною тим, що їй відведено другорядну роль. Я завжди віч-на-віч зі своїм «володарем» — мистецтвом, але водночас я жадаю тепла, щирого кохання. Я егоїст, визнаю. Але для маляра егоїзм — мур, за яким він у безпеці. В моєму розумінні цей мур не означає відмежування, втечі від життя, він означає силу волі, завдяки якій я зможу зберігати вірність мольбертові навіть тоді, коли мене покине Петронела й опиниться поза моїм досягом. Я, ніби Одіссей, не хочу закам'яніти від співу сирен; прив'язати себе до щогли корабля і пливти, куди його понесе! Спів сирен, хоч би який звабливий, солодкоголосий він був, ніколи не зіб'є мене з істинного шляху… Кохати справжнього митця — означає жити його болями та помислами, офірувати собою. Петронела збагнула це й поспішно втекла. Їй виявилася не до снаги така самопожертва. Бо в неї самої є свій егоїзм, свій оборонний мур. Але між моїм та її егоїзмом істотна різниця. Я не засуджую Петронели… Вона не приймає і не визнає в житті жодних обмежень, їй потрібно спочатку осягти й прийняти мудрість легендарного майстра Маноле, який заради мистецтва пожертвував життям… Все, досить сьогодні…

Дев'яте вересня. Я знову сам-один у тиші мансарди…»