Чорнильна кров
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-066-6
- Переводчик: Любомир Український
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна кров». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» Вогнерукий — вогнедув вичитаний із чорнильного світу, зневірився, що коли-небудь повернеться до коханої Роксани. Та якось він знаходить горе-поета, який зачитує його назад у книжку. Слідом до нечувано лихого чорнильного світу потрапляють Меґі та її рідні. Страшна оповідка проковтує їх.
Але чи відпустить?
— Ні, забудь про це, — сказав він. — Твій чоловік хворий, віддавати обручку — приносить нещастя, чи не так?
Нещастя. Реза поквапливо натягнула каблучку назад на палець.
— Так, — пробубоніла вона. — Так, ти маєш рацію. Дякую тобі. Я тобі дуже дякую!
Вона зібралася йти.
— Гей, ти! — Шпільман, який тоді відвернувся від Рези, поглянув на неї. На правій руці він мав лише два пальці. — Твій чоловік… він має темне волосся. Темне, як кротяче хутро. І він високий, дуже високий.
Реза розгублено поглянула на нього.
— Так?
— А ще рубець. Саме там, як у піснях. Я бачив його. Кожен знає, звідки він у нього: Пси Змієголова вкусили його туди, коли він полював на дичину поблизу Сутінкового замку і забив одного з оленів, білого оленя, якого вбити має право лише Змієголов.
Про що він каже? Реза пригадала слова Кропиви: «Розумно було б з твого боку запобігти, щоб інші побачили рубець на його руці».
Беззубий сміявся.
— Послухайте-но Двопалого. Він вважає, що там у печері лежить Сойка. Відколи це ти віриш у дитячі казки? Може, ще і його пір'яна маска з ним?
— Звідки мені знати? — гиркнув Двопалий. — Чи я його сюди привів? Та я вам кажу, це він!
Реза відчула, як пильно розглядає її вогнедув.
— Я не знаю, про що ви кажете, — мовила вона. — Я не знаю ніякого Сойки.
— А, он як? — Двопалий схопив лютню, яка лежала поруч із ним у траві. Реза ще ніколи не чула такої пісні:
Як вони всі витріщилися на неї! Реза відступила крок назад.
— Я мушу повертатись до свого чоловіка, — сказала вона. — Ця пісня… не має нічого спільного з ним, повірте мені.
Вона спиною відчувала їхні погляди. «Забудь про них, Резо! — подумала вона. — Вогнерукий отримає твоє повідомлення, решта не має значення».
Жінка, яка зайняла її місце, мовчки підвелася і знову лягла до інших людей. Реза настільки знесиліла, що ледь трималась на ногах, опускаючись на коліна на вкриту листям долівку. Знову виступили сльози. Вона витерла їх рукавом, занурила обличчя в тканину, яка пахла чимось настільки знайомим… будинком Елінор… старою канапою, на якій вона сиділи з Меґі та розповідала їй про цей світ. Реза схлипувала так голосно, що боялася збудити когось. Вона затисла рукою вуста.
— Резо? — Це було щось подібне до шепоту.
Вона підвела голову. Мо дивився на неї. Він дивився на неї.
— Я чув твій голос, — шепотів він.
Реза не знала, що їй робити: сміятися чи плакати. Вона схилилась над ним, цілуючи його обличчя. Сміялась і плакала.
План Феноліо
Дайте мені шматок паперу й олівець, і я переверну світ.