Чорнильна кров
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-066-6
- Переводчик: Любомир Український
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильна кров». Краткое содержание книги:
У книжці «Чорнильна кров» Вогнерукий — вогнедув вичитаний із чорнильного світу, зневірився, що коли-небудь повернеться до коханої Роксани. Та якось він знаходить горе-поета, який зачитує його назад у книжку. Слідом до нечувано лихого чорнильного світу потрапляють Меґі та її рідні. Страшна оповідка проковтує їх.
Але чи відпустить?
Вона ходила туди-сюди, поміж стелажами, між консервами і банками.
— Він самовпевнений, Даріусе! — шепотіла вона. — Дуже самовпевнений. Ти бачив, як він мінився, коли збагнув, що Меґі вдалося те, що він роками даремно намагався зробити? Він напевно ж хотів би від неї дізнатися… — вона різко зупинилась і поглянула на Даріуса, — як їй це вдалося.
Даріус припинив помпувати.
— Так! Але для цього Меґі має бути тут.
Вони переглянулися.
— От ми це й зробимо, Даріусе! — прошепотіла Елінор. — Ми переконаємо Орфея вичитати Меґі, а потім вона вичитає з книжки Мортимера і Резу, тими ж словами, які він використав для неї! Ось так має бути! Так!
Вона знову забігала туди й сюди, як пантера з вірша, який вона так любила. От лише погляд її вже не був безнадійний. Вона мусила облаштувати все майстерно. Орфей розумний. «Ти теж розумна, Елінор, — промовляла вона до себе. — Просто спробуй!»
Вона не могла нічого з собою вдіяти, вона мусила знову думати про те, як Мортола дивилась на Мортимера. «А що, коли вже запізно, що, коли?.. Ні!»
Елінор випнула підборіддя, розправила плечі і впевнено покрокувала до дверей підвалу. Вона постукала долонею по лакованому в білий колір металу.
— Гей! — закричала вона. — Гей, Ґевале! Відчини! Я мушу поговорити з цим Орфеєм! І негайно.
Та за дверима і не поворухнулося — і Елінор знову опустила руку. На мить у неї промайнула жахлива думка про те, що обидва втекли і залишили їх зачиненими… А тут унизу немає навіть консервного ножа! Що за сміховинна смерть! Померти з голоду серед купи консервних бляшанок. Вона підняла вгору обидві руки, щоб знову потарабанити в двері, як почула кроки, що віддалялися вгору по сходах від підвалу до передпокою.
— Гей! — закричала вона так голосно, що Даріус за її спиною здригнувся від переляку. — Гей, ти, Ґевале, зачекай! Відчини! Я мушу поговорити з Орфеєм!
За дверима панувала тиша. Елінор сповзла на коліна просто під дверима. Вона відчувала, як Даріус підійшов до неї і несміливо поклав руку на плече.
— Він повернеться, — тихо сказав він. — Принаймні вони ще тут, правда? — Потім він повернувся до надувного матраца.
Та Елінор сиділа, притулившись спиною до холодних дверей підвалу, вслухаючись у тишу. Тут унизу не було чути не те щоб пташки, навіть якогось цвіркуна.
«Меґі вичитає їх, — думала вона. — Меґі їх поверне! Та що, як її батьки вже давно?.. Хибна думка, Елінор. Хибна».
Вона заплющила очі й чула, як Даріус помпував матраца.
«Я б відчула! — думала вона. — Так, власне. Я б відчула, якби з ними щось сталося. В усіх оповідках так про це написано, не можуть же всі вони брехати!»
Табір у хащі
Мені здавалося, що чув промову в кожнім цоканні його:
Я страшно хворий, хворий, хворий;
О смерте, хутко позбав мене болю, болю, болю.