Чорнильна кров

Феноліо просто умовив Фарида піти з ними до замку.

— Бачиш, усе якнайліпше! — прошепотів він до Меґі. — Він може собі розважати цього вередливого бешкетника, княжого сина, а ми матимемо змогу спокійно порозмовляти з Віолантою.

На зовнішньому дворі замку цього ранку все ніби вимерло. Лиш кілька засохлих галузок і розчавлених тістечок нагадували про свято. Наймити, ковалі, конюхи — всі вони вже давно стали до праці, проте, здавалося, гнітюча тиша зависла між мурами. Вартові мовчки пропустили їх, упізнавши Феноліо, а під деревами внутрішнього двору назустріч вийшла група людей у сірому вбранні.

— Цирульники! — пробурмотів Феноліо, стурбовано дивлячись їм услід. — Їх більше, ніж достатньо, щоб вилікувати дюжину чоловік. Нічого доброго це не означає.

Служник, який з'явився перед очима Феноліо біля тронного залу, виглядав блідим і втомленим від безсонної ночі.

— Тлустий князь, — прошепотів він до Феноліо, — ще під час свята на честь свого онука подався до ліжка і відтоді не підводився. Він не їсть і не п'є, а ще надіслав посильного до каменотеса, який теслює над його саркофагом, щоб прискорити справу.

До Віоланти їх таки впустили. Тлустий князь не забажав бачити ані свою невістку, ані онука. Навіть цирульників відіслав геть. Він терпів лише присутність Туліо, свого пажа з волохатим обличчям.

— Вона знову там, де їй не дозволено бути! — ведучи їх замком, шепотів служник, ніби хворий князь міг чути його у своїх покоях. У кожному коридорі на них згори дивилися статуї Козимо. Відтоді як Меґі знала про наміри Феноліо, кам'яні очі ще більше непокоїли її.

— Але ж фігури мають одне й те саме обличчя! — прошепотів їй Фарид, та перш ніж Меґі змогла пояснити, чому так, служник мовчки подав знак підійматися гвинтовими сходами.

— А що, Бальбулюсу ще й досі так добре платять за те, що він впускає Віоланту до бібліотеки? — тихо запитав Феноліо, коли їхній проводир зупинився перед дверима, оббитими латунними літерами.

— Бідолашна повіддавала йому майже всі свої прикраси, — у відповідь прошепотів служник. — Та кого це дивує, свого часу він мешкав у Сутінковому замку. Всі, хто походить з місцин по той бік хащі, вирізняються жадібністю, це знає кожен. За винятком пані.