Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
— А так щоб самому — замість Каджурахо прокататися в Софіївку?
— Ромео, не діставай, гаразд? — Сахновський позіхнув.
— До речі — ось і вона. Подивіться ліворуч, — тоном завзятого екскурсовода, навіть так само без іскри, ніби виконуючи набридлу роботу, промовила Юлія.
Справді, по ліву руч від них саме з’явився потопаючий у зелені розкішний парк.
— Ви теж не були тут, Романе?
— Каюсь, — признався зі свого місця психіатр. — До речі, в Каджурахо теж не був. На Ніагарському водоспаді зате був, плюнув туди — недоплюнув…
— Тут свої водоспади. Рукотворні, між іншим. Найкрасивіший називається Три Сльози. Граф Фелікс Потоцький наказав збудувати його як пам’ять про трьох дітей своєї коханої дружини Софії.
— Що з ними сталося?
— Померли. Це взагалі дуже сумна історія. Парк заснований як гімн неземному коханню, і дуже сумний гімн вийшов, — Гараніна зітхнула.
— Ви, Юлю, багато знаєте про цей парк, — зауважив Кравцов.
— Мушу, — вона завернула праворуч, і Софіївка щезла з виду, — Це ж не просто головне видовище нашої Черкащини — це ж, як кажуть, одна з перлин України. Тому всіх своїх ділових партнерів, як реальних, так і потенційних, я обов’язково вожу в Софіївку. Думаєте, я в Жашкові переговори веду? Починаю готувати ґрунт там, але основні теми обговорюються після прогулянки цим ось романтичним і величним парком із грецькими статуями. Ну і, ясна річ, історію парку мені знати треба.
— Кажу вам як лікар — ви психолог, Юліє. Стратег і психолог.
Саме як лікаря-психіатра Романа Кравцова і запросили з собою.
Антон, дізнавшись новини, не стримався — розказав йому все. І той зробив висновок: жертвам Учителя Свободи точно знадобиться фахівець із душевних хворостей. Скільки б там їх не виявилося, кожен із них напевне душевно надламаний. Значить, якщо збиратися на розмову з потерпілими, найкраще говорити з людьми в присутності фахівця. По суті, Кравцов сам напросився — колись на початку професійної діяльності вони з групою таких самих молодих спеціалістів були залучені до процесу психологічної реабілітації так званих парафіян «Білого братства».
Тож досвід був.
Ось тільки Юлія Гараніна спочатку сприйняла пропозицію Кравцова, як і взагалі його появу та участь у її розслідуванні, трохи агресивно: їй не сподобалося пряме порівняння її брата, яким би чудовиськом той не виявився, з керівниками «Білого братства». Але Роман усе одно приїхав з Антоном, прогнати його Юлія не наважилася, і досить швидко прийняла допомогу кваліфікованого психіатра як належне.
— Якщо вже почали про місця паломництва — ось вам іще одне, справжнє, — провадила тим часом розмову Юля, вирулюючи ближче до центру. — Он там, бачите, вулиця вниз спускається? Навпроти цього скверика?
— Ну? — майже в унісон запитали чоловіки.
— Вулиця імені Пушкіна. Ось там раз на рік можна побачити євреїв з усього світу. Хасиди в кінці вересня юдейський Новий рік відзначають, там є могила рабина Цадика, знакове для них місце. Колись саме в цей час я сюди французів привезла — то вони потім казали: такого ще не бачили. Між іншим, я там жодного разу не була — жінок не дуже-то й пускають до святині…
— Не знаю, Юлю, що я повинен на це сказати, — чесно признався Антон.
— А нічого ти не повинен говорити, — жінка знизала плечима. — Просто для інформації, за звичкою. До речі, ось ми вже й приїхали. Дівчина дала саме цей орієнтир — Пушкінська вулиця, праворуч, до першого повороту, там на розі будинок. Як під’їдемо — набрати її.
— То набирай — ми тут.
їхню нову знайому звали Леся.
На вигляд двадцять років, коротко стрижена, ледь затиналася і, здається, трошки комплексувала з цього приводу. Вона не гадала, що гостей приїде троє, причому двоє з них — дорослі чоловіки. Принаймні такий висновок одразу зробив Кравцов, тому, аби остаточно прояснити ситуацію, м’яко, але рішуче відсторонив Гаранту, виступаючи на перший план.
— Лесю, мене звуть Романом Івановичем. Я й ось мій колега, Антон Антонович, — ми з ним лікарі, а лікар — не чоловік і не жінка в тому розумінні, в якому люди звикли сприймати статі.
— Ви про що? — щиро здивувалася Леся.
— Про те, що для хворого чоловіка жінка-лікар — не жінка. Він говорить їй про себе такі речі, які часом соромиться говорити навіть своїй дружині. Причому не лише говорить, Лесю, а й показує. Бо лікар мусить проблему побачити, а болячку — вилікувати. З жінками те ж саме. Лікар-чоловік, який щільно зачиняє двері в маленькій кімнатці та просить вас роздягтися, насправді виконує свою роботу, а не задовольняє хіть.