Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

8. У частині 3 ст. 653 ЦК формулюється загальне правило про момент зміни або припинення зобов’язання в зв’язку із зміною або розірванням договору. Ці моменти відповідно до тексту закону збігаються: зобов’язання припиняється в момент досягнення домовленості про зміну або припинення договору (очевидно, у формі, яка вимагається законом) або в момент набрання законної сили рішенням суду за позовом про зміну або розірвання договору. Домовленістю сторін може бути встановлене інше. Інше може бути обумовлене і характером зміни договору. Ці два винятки не виключають установлення іншого і законом. Це — дуже суттєво, бо ч. 3 ст. 653 ЦК не вирішує питання про те, що ж саме розуміється під словами «зобов’язання змінюється або припиняється». Якщо зобов’язання розуміти так, як це випливає із ст. 509 ЦК (як односторонній правовий зв’язок — одна сторона несе обов’язки, а інша має права), то, очевидно, відповідно до ч. 3 ст. 653 (ЦК припиняється (змінюється) не одне зобов’язання, а припиняються два пов’язаних між собою зустрічних зобов’язання, що ґрунтуються на одному і тому ж договорі. Але ж цим не дається вичерпна відповідь на поставлене вище питання. Тому наслідки зміни або розірвання договору слід проаналізувати стосовно окремих видів договорів і зобов’язань.

9. У разі зміни або розірвання договору, за загальним правилом ч. 4 ст. 653 ЦК, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору. Інше може бути встановлено лише договором або законом. Наведене загальне правило є занадто жорстким стосовно обох сторін договору, а не тільки стосовно сторони, яка припустилася істотного порушення договору. Воно є особливо жорстким на фоні правила ч. 3 ст. 652 ЦК, яке поширюється на випадки зміни або розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин та передбачає необхідність справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням договору. З огляду на це суттєвого значення набувають правила спеціальних законів, умови договорів про наслідки зміни або розірвання договорів, а також положення ч. 5 ст. 653 ЦК, що покладає на сторону, яка припустилась істотного порушення договору, обов’язок відшкодувати збитки, завдані зміною або розірванням договору. Кваліфікувати майно чи гроші, які передані за договором до його зміни або розірвання та передання яких втратило підставу, як збитки можливо, але ж відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності вини (ст. 614 ЦК; ст. 216 — 218 ГК [31]), а набуття чи збереження майна, що у зв’язку з розірванням договору втратило підставу, часто не пов’язане з виною. Логічне доповнення ч. 5 ст. 563 ЦК правовим приписом, відповідно до якого стягнення збитків на підставі цього законодавчого положення не залежить від вини, є можливим. Але ж такий правовий припис не може застосовуватись усупереч ч. 1 ст. 614 ЦК, що закріплює правило про вину як умову відповідальності. Навіть застереження про те, що принцип вини не застосовується, якщо інше встановлено законом (ч. 1 ст. 614 ЦК), не є підставою для застосування згаданого правового припису, оскільки у ч. 5 ст. 653 ЦК нічого не встановлено як раз тому, що є загальне правило ч. 1 ст. 614 ЦК про вину.