Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

3. Стаття 653 ЦК не визначає момент зміни або розірвання договору, а встановлює лише долю зобов’язання у зв’язку із зміною або розірванням договору. Момент розірвання або зміни договору визначається ч. 5 ст. 188 ГК [31], якщо це питання вирішується судом. У такому випадку договір вважається розірваним або зміненим з дня набрання чинності рішенням суду. Інше може бути встановлене рішенням суду (цей висновок зроблено шляхом логічного тлумачення вкрай невдалого формулювання ч. 5 ст. 188 ГК). Формулювання «якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду» логічно не погоджується з попереднім текстом ч. 5 ст. 188 ГК, де йдеться про день зміни або розірвання договору, а не про день (строк) набрання чинності рішенням суду. Крім того, строк набрання законної сили рішенням суду встановлюється ст. 85 ГК, яка не допускає, щоб цей строк визначав суд. Викладені правила Господарського кодексу можна за аналогією застосовувати і до зміни чи розірвання інших договорів. При зміні або розірванні договорів шляхом укладення сторонами відповідної угоди, момент зміни або розірвання договору співпадає з моментом укладення такої угоди, що визначається відповідно до загальних правил ст. 638, 640 ЦК.

4. Викладені вище правила, що встановлюють момент, з якого договір вважається зміненим або розірваним, не поширюються на випадки зміни або розірвання договору шляхом учинення стороною договору одностороннього правочину, тобто шляхом відмови від договору. Загальні правила щодо порядку вчинення односторонніх правочинів, зокрема, щодо моменту, з якого такі правочини вважаються здійсненими, не встановлені. Оскільки відмова від договору — це односторонній правочин, який породжує, змінює чи припиняє права та обов’язки обох сторін договору, його слід вважати вчиненим в момент отримання стороною повідомлення про відмову, яке можна належне ідентифікувати як таке, що виходить від сторони договору. Тому сторона, що відмовляється від договору, має потурбуватись про забезпечення себе доказами на випадок виникнення необхідності доводити факт відмови. При прийнятті судових рішень, якщо 'виникає потреба у визначенні моменту припинення договору унаслідок відмови від нього однієї із сторін, за відсутності спеціальних положень законодавства правильним було б застосовувати за аналогією ч. 2 ст. 782 ЦК, яка моментом розірвання договору найму у разі відмови від нього наймодавця називає момент одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. Подібне правило встановлене ч. 3 ст. 7 Закону «Про фінансовий лізинг» [170] («відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову»).