Світ не створений
- Автор: Лаюк Мирослав
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-575-9
- Переводчик: Мирослав Лаюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Світ не створений». Краткое содержание книги:
— Інно, заспокойся, — казав Сергій. — Вони мають рацію, ми краще вдосвіта виїдемо.
Тяглася, як шматок чорного гумового шланга, нестерпно спекотна, заповнена алкоголем і омерзінням ніч. Від сп’яніння Інна швидко заснула. Сергій ночував на дивані на кухні. Інна спала в колишній кімнаті Льоні, де на стінах не було нічого, крім слідів скотчу й приклеєних до них кутиків плакатів, які хтось зірвав, а також футболки з написом «Paris» на підвіконні — у целофані, з ярликом.
Якось Льоня приїжджав до Києва в гості, вони ходили в зоопарк, що на Політесі. І мавпа в Льоню кинула лайном. Інна дуже сміялася, а Льоня підбіг до двоюрідної сестри й обійняв, забруднивши її рожеву нову сукню — як у феї. Боже, як вона тоді перелякала всіх своїм криком! Особливо нещасного борсука, що заховався у хатці, а потім, певне, два дні не вилазив…А ще Льоня був справжнім джентльменом. Бо коли чужий хлопчик, розлючений тим, що не побачить борсука, показав на Інну пальцем і назвав її смердючкою, Льоня й до того торкнувся.
О четвертій ранку Інна прокинулася від вибуху. Так, тут буває лише так! Вона один раз крикнула, мовчки вибігла на кухню і залізла під стіл.
Стояв Сергій, з його щоки текла кров. На шум вибіг Аркаша:
— Заспокойся, нічого страшного!
Інна, закривши власного рота, кричала в долоню. Інна знала, точно знала, що відбувається — їх бомбардують, їх бомбардують дружки її двоюрідного брата! І очі, як дикі кури в заростях звіробою: то туди, то сюди, то знов туди. Очі, як зяблики в гіллі кизилу, то туди, то сюди, то знов туди.
— Заспокойся. Це я дурна, я дурна, — плакала Галя. — Я закупорила виноградний сік у скляній пляшці. Він забродив — і вибухнув.
Галя вийняла невеличку скалку зі щоки Сергія. Крові з’явилося ледь-ледь — подряпина.
Сік облив усю стіну й весь холодильник. Липкі плями були по всій кухні. Галя взяла віник, щоб зібрати все розкидане по кухні скло.
— Татку, татку, забери мене звідси геть!
— Так. Ходімо.
— Інно, ми ж мали про твою маму поговорити.
— Пізніше.
— Коли пізніше?
— Поговоримо по телефону.
— Це не добре, це все дуже недобре!
— Тітко Галю, ми мусимо їхати. Не хочу наговорити вам зайвого.
— Я вам хоч швидко сніданок приготую.
— Ми поснідаємо за містом.
— То хоч каву зварю.
— У вас тут не вміють варити добру каву.
Вони спустилися вниз до машини. Інна відчинила передні дверцята.
— Тут купа піску. Звідки?
— Певне, після відвідування зруйнованого заводу.
— Треба витрусити килимок. Закінчу проект — витрушу з голови всі факти про мою родиноньку: бабця-ромка — злодійка, двоюрідний брат — терорист… На голову не налазить.
Вона струсила килимок просто біля бордюру. Дрібний пісок зашурхотів на землі. І ще дещо цокнуло об асфальт — еталеве, шурхітливе. Вона нагнулася, аби роздивитися, що то таке.
— Можеш мені посвітити ліхтарем на телефоні? — у передсвітанковій темряві погано вичленовувалися навіть обриси великих предметів.
І вона застигла, оніміла, заціпеніла, отетеріла.
— Що ти там знайшла?
Інна мовчала.
Небо вгорі — як ветеран, що заслужив за війну лиш одну нагороду, і ту сумнівну — половинку місяця.
— Тобі зле?
— Мені дуже зле.
— Води?
— Ні…
— Що таке?
— Тату, перед тобою — найдурніша людина на землі.
— Та що ж з тобою таке? Що ти там тримаєш у руці?
У жодному вікні не було світла. На небі не було жодної зірки, крім тьмяної плямки місяця. Жодна лампочка у жодному ліхтарі не світила.
Сергій підійшов до дочки, яка стискала щось у кулаку, ніби поріз на долоні.
То був браслет, нібито втрачений у бабиному домі. То був поріз, але не на долоні.
Iрод (1986)
Почуваюся алюмінієвим баняком з пригорілою молочною кашею на дні.
…Я дряпаю ручкою цей записник, тому що рік закінчується, а тут надто багато вільних сторінок, скоро треба буде купувати новий. Однак навряд чи це була б розумна покупка. За цей час, відколи Сергій мені його презентував, я зробила всього три записи: «нарада на 14:30», «заплатити за газ до 1 жовтня» і «діазолін — 2 таблетки / 3 рази на день». Мій Сергій подарував цей записник у той день, коли я, відвівши Інну до школи, пішла на роботу в будівельну фірму.
…Учора мене скоротили. Шеф говорив тихо й чемно — так, ніби хотів запевнити, що він — не кінчена скотина. Я вийшла, відчувши себе просвіченою радіацією. Коли 1986-го ми з ненародженою Інною втікали з Прип’яті, почувалася набагато чистішою.
…Я пишу в цьому записнику, бо не знаю, що робити. У моєму житті набереться зовсім небагато, щоб заповнити хоча б кілька сторінок цього записника. Тому писатиму про Кельнський собор.