Закляття відьмака

— Книжнику, ти вільний. І вас скоро відпущу. Тільки поможіть милостиню роздати.

Я відійшов у натовп, але не побіг зразу віддавати книгу. Дивився здаля, що робитимуть боярин Сергій і його наймити.

Він направив коня до Пирогощі. Перед майданом спішився і передав вуздечку кульгавому. Взяв козуба від молодиці й роздав старцям по пампушці. Всі кланялись і благословляли його. На Подолі жебраки не розбещені. То біля Печер порозпасалися на щедрій милостині прочан. Одного козуба не вистачило, і боярин подав знак рукою молодиці, щоб вона принесла й другого козуба. І другий козуб він роздав.

Молодиця забрала порожні козуби.

Боярин тим часом поліз до суми, що при сідлі висіла, витяг звідти монети. Певно, мідні пули, бо цілу жменю сипонув у лапу кульгавому, мов кавунове насіння. І поїхав далі, навіть не озирнувшись. Молодиця підступила до кульгавого і так розмахувала руками перед його лицем, що без слів було зрозуміло — вона вимагає свою половину. Кульгавий взяв пучкою з долоні й подав молодиці. Та схопила і, втираючи очі кулаком, подалася на торжище.

Кульгавий обережно засипав монети до капшука. Обернувся на всі боки. Пильно оглянувся довкола. Настовбурчив вовчу шапку і покульгав до недалекої корчми.

Я за ним, попід парканами тулячись.

Він зайшов до корчми. Я ж почав торочки на постолах перев’язувати. Неквапно та гарливо. Спочатку на одній нозі, потім на другій. Торбу почепив на паркан і ніби на неї позираю, а насправді стежу за дверима. Аж ось дочекався — викульгує голубок. А з ним ще якийсь міцний хлоп у зеленім каптані. Каптан ще справний, хоч видно, що старий. Вони поспішили до заїзду. І не озирались. Несли кільце ковбаси печеної, хлібину-загребу і глек чималий. Нічого й мудрувати — грати поспішали! Я того, в зеленім каптані, признав. Бачив його у гурті львівських купців. Вони так роз’юшились від гри!.. Тоді я зміг піти спокійно віддати книгу господареві й забрати заставу…