Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Исторические приключения » Закляття відьмака
Закляття  відьмака - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Закляття відьмака

Электронная книга - «Закляття відьмака». Краткое содержание книги:

Дія твору відбувається на початку XV століття. Саме тоді князь Володимир Ольгердович, прагнучи звільнитись від впливу Литви й Орди, викарбував першу національну монету, проголосивши цим незалежність Києва. Та доля не була до нього прихильною: великий литовський князь Вітовт вигнав його.
Однак у місті залишились люди, котрі не відмовились від думки про самостійність. Серед таких був і Книжник, чоловік авантюрної вдачі й дивовижної вправності у виготовленні фальшивих грошей. І почав він підбивати боярина Сергія, щоб той очолив змовників супроти Литви…
Гостросюжетний твір дарує читачеві всі колізії, характерні для авантюрного роману середньовіччя: тут і неймовірна хоробрість героїв, і нице боягузтво зрадників, підступні вбивства й чародійства, безнадійна закоханість і потаємний блуд…
1 ... 65 66 67 68 69 70 71 72 73 ... 132
Перейти на страницу:

Лавр зробив п’ять золотих із знаменом угорського короля й подарував мені. Потім вони дуже мені знадобились. Але то вже окрема мова.

Далі він почав викладати на лаві різні оздоби: персні, обручки, сережки, якісь шильця, ланцюжки й різні на них обереги — коні, качки, сокирки, голуби, гребінці, лунниці… І на всіх коштовностях поналипав жовтий глей… У мене аж щелепа відвисла.

— Ти що, брате Лавре, могили розкопував?!! З грабунку мертвих щастя не буває!..

— Не мертвих! Золото з поганських могил. Бачиш — скільки злата дивного взяв, а хреста святого жодного немає. Та ще я заговір знаю — його ніяка нечиста сила не подолає!

— Теж від сарацина єгипетського навчився?

— Ні, хрестоносці навчили. То ще раз кажу тобі, брате, не трусись. З цього золота зробимо цілий міх щирих угорських дукатів…

Так ото як на Щедрий вечір спорядився боярин, то Лавр уже половину своєї здобичі переплавив на кружальця. Він все сам порався — мені не було коли йому допомагати, я докінчував ще один зошит списувати.

Ми з Лавром домовились — я після других півнів вийду до міста. Тоді хоч і молодик ще був, та такий яскравий, хоч читай. Домовились — мені повертатись на млин, як на паркані біля заїзду, що ліворуч від Пирогощі стоїть, буде позначка крейдою. Як ми і змовились із Лавром, я повертався до млина глибокої ночі.

І, коли спускався, а спускався я обережно по засніженій стежці, побачив під віконцем істобки кульгавого наче зігнута людська постать, і наче на милицях. А поруч неї — якась тінь чи то пса, чи то горбуна… Ну, немов якась химера… Я перехрестився і проказав молитву. Та тіні не зникли. Тоді я мерщій зі стежки та за старезну дупляву липу. Звідтіля добре видно весь хутір — серп місяця ще вузький, а світить добре.

У всіх вікнах бояринового дому яскраве світло. Чути спів у два голоси та гудок. А довколо тиша така — власне дихання чуєш.

Дві тіні з-під віконця істобки поспішили за ріг. Відчинились рипучі двері, й звідтіля вийшов кульгавий — яскрава скіпка добре висвітила його патлату голову.

Він подався до бояринової оселі, погуркав у браму.

Заіржав кінь у стайні і дзвінко вдарив копитом у стовп загороди.

Кульгавому не відчинили. Він злякався і повернувся до своєї оселі. Як він зачинив за собою рипучі двері, дві прихилені тіні вийшли з-за істобки і попрямували вниз понад ручаєм, далі туди, вглиб долини. Там стежки: ширша й рівніша. Я спустився в долину з найбільшою обережністю. І не йду повз садибу бояринову. Спускаюсь униз до ручая, а від нього вже піднімаюсь до тину. Не пішов до брами ось чому: ключ від воріт був один, і я лишив його Лаврові. А він чи не лишив ключа на умовленому місці, чи я не знайшов. Тому я навіть не підступав до воріт. Отож шукав зручне місце, щоб перелізти на подвір’я. І ступаю так тихенько, так обережненько. Що казати — це тепер я старий, ногами шкрябаю. Та й вуха Лавр мені заговорив, я став чути добре, як ніколи. Чую — знов риплять бігуни дверей в істобці. Тільки поволі двері отворяються. Обережно їх відхиляють.

Дивлюсь — а світла в істобці вже немає! «Ну, — думаю, — кульгавий тепер попреться до млина». І справді, кульгавий гаткою скрадається до млина. Я впав за густим кущем. І мені все добре видно. Ось кульгавий підходить до брами, встромлює щось у замок. Раптом дзизнуло, ніби струна лопнула. І кульгавий із зойком хапається за голову. Стогне, аж харчить, і за голову тримається, хитається з боку на бік. Я закляк — не дишу. Кульгавий потупцював, потупцював перед брамою та й потрюхав назад по гатці.

Тепер я вже боявся сам хату відкривати. Хто зна, яку там ще пастку Лавр зготував на порозі хати?.. Я піднявся на протилежний схил долини і, мов на чатах, крокував на грудові туди й сюди майже до ранку. Стежив за садибою, щоб не прогавити, коли звідтіля вийде Лавр.

Я спустився швидко, проте позамітав гіллякою свої сліди.

Лавр чекав мене у розчинених воротах.

— Чому ключа не лишив? — обурився я.

— Щоб ти стерігся й не поліз до брами.

— Ти знав, що кульгавий попреться, і поставив пастку?

— Не пастку, а кушу… Куди йому поцілило?

— Схопився за голову…

— Його щастя, що глиняною кулею, а не болтом! Тепер буде обережніший або взагалі не лізтиме…

— Слухай, Лавре! Тут ще щось шастало. Людина на милицях і собака наче… Може, то привиди?

— Заспокойся. Отой на милицях і насторожив кушу.

— А хто з ним?

— Нікого.

— Як нікого?! Я ж сам бачив мару якусь!

— То в нього собака такий.

— Отак за ним ходить і не гавкає і не гарчить?

— Отакий собі собака. Навчений.

1 ... 65 66 67 68 69 70 71 72 73 ... 132
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)