Життя і мета собаки

— Джеффрі! — закричала Майя.

Я й далі була зайнята пошуком, тому не вагалася й метнулася головою вниз за хлопчиком. Щойно я опинилася у воді, вона підхопила мене й жбурнула в тунель, і я попливла за течією.

У тунелі було темно. Коли я гойдалася на воді, то зачіпалася головою за цементну стелю. Проте я на це не зважала, адже була зосереджена на Джеффрі, який десь попереду беззвучно боровся за своє життя. Його запах був ледь чутний, але все ж уловимий; хлопчик то виринав, то знову занурювався в страшну воду.

Раптом, без будь-якого попередження, підлога піді мною зникла, і в суцільній темряві я покотилася, налітаючи на стіни — малий тунель вливався у значно більший, глибший, гулкіший. Я сфокусувалася на запахові Джеффрі й щосили попливла вперед. Хоча я не бачила його, але хлопчик точно був за кілька метрів попереду.

За мить до того як дитина пішла під воду, я зрозуміла, що буде далі. Скільки разів Ітан робив так само — чекав, доки я буду достатньо близько, і йшов на дно? Мені завжди вдавалося знайти мого хлопчика в темній глибині. Я чітко відчувала Джеффрі, який махав руками й ногами точно піді мною. Я пірнула, напружилася, відкрила рота, мене засліплювала й збивала вода, але ось уже в моїх зубах його капюшон. Разом ми рвонули до поверхні.

Пливти не було куди, крім того напряму, куди нас несло. Я зосередилася на тому, щоб тримати голову Джеффрі над водою, коли тягнула його за капюшон. Хлопчик був живий, але він перестав ворушитися.

Попереду виднілося якесь тьмяне світло, що відбивалося від мокрих цементних стін тунелю, який був квадратний у перерізі й близько двох метрів завширшки. Виходу не було. Як же мені врятувати Джеффрі?

Світло ставало яскравішим, і я почула сильний гуркіт. Течія, здається, посилювалася. Я не відпускала капюшон хлопчика, у мене було передчуття: щось зараз трапиться.

Ми вилетіли на світло, скотилися великим цементним риштаком і, здійнявши бризки, впали у швидку річку. Я щосили намагалася триматися на поверхні, але бурхлива течія кидала нас у різні боки. Береги були цементні, і я потягла Джеффрі до найближчого, борючись із потоком води, який намагався засмоктати нас назад. З останніх сил я пливла з хлопчиком до берега, мої шия та щелепи страшенно боліли.

Раптом в око впали якісь спалахи світла, і я побачила нижче за течією людей у дощовиках, вони бігли до річки. Вода пронесе мене повз них до того, як я витягну Джеффрі на безпечне місце.

Двоє чоловіків скочили у воду, вони були зв’язані між собою. Інші люди міцно тримали мотузку, впершись ногами в берег. Ті двоє стояли по стегна у воді й простягали до нас руки. Я доклала всіх зусиль, щоб потрапити просто до них.