Що таке антична філософія?

Таким чином, філософія і філософський дискурс постають водночас як неспівмірні та нероздільні.

Передусім, неспівмірні, оскільки для Давніх філософом є не той, хто винаходить чи розвиває оригінальний або самодостатній філософський дискурс, а той, хто дотримується відповідного способу життя. Тому йдеться, насамперед, про те, щоб стати кращим. А дискурс є філософським лише тоді, коли він трансформується у спосіб життя. Це так у випадку платонівської та аристотелівської традицій, для яких філософське життя сягає вершини у житті згідно з розумом. Однак, це так і у випадку кініків, у яких філософський дискурс зводиться до мінімуму, а іноді й до кількох жестів; проте кініки вважалися філософами і навіть взірцем філософії. Можна навести інший приклад: римський державний діяч Катон[524] з Утіки, який боровся проти диктатури Цезаря і закінчив своє життя знаменитим самогубством, викликав пізніше захоплення як філософ і навіть як один із виняткових мудреців-стоїків, які колись існували: він зі зразковою строгістю практикував стоїчні чесноти у своїй політичній діяльності. Те саме можна сказати про інших римських державних діячів, таких як Рутилій Руф та Квінт Муцій Сцевола Понтіфекс, які практикували стоїцизм буквально, демонструючи зразкову неупередженість при адмініструванні провінцій та будучи тими унікальними людьми, котрі всерйоз сприймали закони, ухвалені проти розкоші, захищали себе в суді, вдаючись не до засобів риторики, а відповідно до стоїчного стилю[525]. Можна також згадати імператора Марка Аврелія, якого офіційно називали «філософом» за його життя, зовсім не знаючи, що він написав свої «Роздуми», а отже, його ніяк не могли розглядати як теоретика[526]. Філософом вважався також, хоча й не викладав якоїсь філософії, сенатор Рогаціан[527] — учень Плотина, про якого ми говорили вище, котрий у той самий день, коли мав вступити на посаду претора, відмовився від своєї політичної діяльності та своїх багатств.