Мистецтво і життя. Збірник

У кожної людини є свої смішні риси; у кожної жінки — своя чарівність, але смішне і чарівне перемішані і мають багато відтінків. Цілком імовірно, що скупий, подібний до Гранде, міг існувати насправді, але він не міг бути таким оскаженілим скупим, як Гранде. У природі є монстри, але не їх примушує позувати собі романіст. Мабуть, він виявляє в людині, зовні цілком посередній, те, що в ній є жахливого (або прекрасного). Письменник, як і живописець, спрощує. Йому досить, щоб побудувати образ, кількох жестів, думок, характерних слівець. Живі люди здебільшого незбагненні, тому що в кожній людині закладена велика кількість можливостей; у романі ж герої конкретні і завершені, навіть коли вони нам здаються складними. Порівняно з цілим всесвітом, який являє собою перший зустрічний, Сен-Лу і Легранден, Рюбампре і Б’яншон — лише примітивні механізми, які легко розібрати.

Ким були персоцажі у реальному житті? Усіма й ніким. Вами і мною. Як часто романіст починає накреслювати героїню, маючи на увазі цілком конкретну жінку, але у процесі праці переходить від однієї моделі до іншої. Його привілей — у тяжку хвилину відродити мить насолоди, перенісши її у нову обстановку.

Велике кладовище… Образ Пруста — диво точності. Роман здається автору всіяним могилами. Що ховається під сточеними могильними плитами, зарослими, укритими мохом і розцвіченими прислівниками? Він і сам точно не знає. Напевно в одній з могил тліє його колишнє, дуже давнє «я», оболонка, яку автор уже скинув. Поряд, під постаментом, де біліє бюст жінки, покоїться чарівна істота, чий голос, усмішку він марно намагається відновити. А далі, у спільному склепі, — останки тих, кого він звів воєдино, щоб створити одну свою героїню. З роками і саме кладовище з іменами, що стерлися, оповиває імла забуття, Минулого, яке було для митця сировиною, більше нема, зникає світ, творіння живе.