Мистецтво і життя. Збірник

Головне ж, вони прагнуть прищепити абсолютно песимістичну філософію. «Світ абсурдний», — говорять вони. Що це значить? Світ такий, який він є. Сам по собі він позбавлений волі. Роль людини у тому й полягає, щоб розібратися у фактах, пропонованих їй життям, організувати їх і побудувати справедливіший світ. Безумовно, природа позбавлена «моральності», безумовно, у лісах водяться дикі звірі, а у містах зустрічаються жорстокі люди; безумовно, природа створює безладдя, а не порядок. Залишіть їй ділянку землі — природа перетворить її на джунглі. Тільки людина може створити сад. Покиньте на неї дітей — природа перетворить їх на тварин. Тільки людина може зробити з них людей.

«Чорним» авторам нашої епохи можна закинути те, що вони постійно говорять читачеві про його дикі інстинкти, про його комплекси й брехню, і ніколи не говорять про його високі моральні якості, які існують, про щастя і мужність. «Краще говорити людині про її свободу, — казав Спіноза[152], — ніж про її рабство». Та тому, що коли ви позбавите її всякої надії, ви зробите її нездатною до дії. Дайте їй повірити у могутність волі (що відповідає дійсності), і вона пустить її в хід.

На це «чорні» автори напевне дадуть таку відповідь: «Ми зображаємо те, що бачили. Ми народилися у жахливий час, коли наша країна була окупована іноземними військами. Ми народилися у жорстокий час, коли уславлювалось варварство. Ми народилися у нелюдський час, коли почуття були придушені насильством. Наша література єдина, яка каже правду про цю епоху, що належить до найпохмуріших в історії людства».

Але це ще не вся правда. Так, ми й справді бачили огидних чудовиськ. Проте поряд з ними стільки героїв, водночас мужніх і добрих: яка самовідданість найлюдянішим ідеалам, скільки вже зроблено для того, щоб людина стала щасливішою і рівноправною. І коли ви не скажете про це, коли у вашій палітрі не буде поряд з похмурими фарбами живих, веселих кольорів, ви дасте викривлену картину життя і заподієте багато зла.

Багато зла, — і особливо юним читачам. Тому що — хочемо ми того чи ні — життя наслідує мистецтво. І коли, прочитавши Бальзака або Стендаля, молодий чоловік або дівчина почують себе здатними на великі діла, то, закінчивши «чорний» роман, читач відчуває певну безнадійність і віддається своїм найгіршим інстинктам. Не тому, що Бальзак і Стендаль замовчували жахи життя, лицемірство, зрадництво і злочини. Але поряд з рабством людини вони показували її велич. Не турбуючись про мораль, вони прищеплювали нам ті вічні моральні принципи, які майже не змінюються з часом і без котрих жодне суспільство не може вижити.

Читайте Гомера, читайте Платона, читайте Монтеня, хоч їх моральні норми не зовсім збігаються з нашими, тому що вірування і звичаї змінилися, але ви побачите, що вони уславлюють ті самі достоїнства: мужність, вірність, чесність — і зневажають ті самі вади: боягузтво, розбещеність, несумлінність. Чому? Тому, що ці доброчесності є необхідними умовами кожної цивілізації. Яким би не був державний лад, він не може бути міцним, коли не можна розраховувати на чесність і порядність сусіда. Країна, де допускається, а тим більше проповідується насильство, приречена. Тому приклад — крах Гітлера.