Дванадцять стільців. Золоте теля
- Автор: Петров Евгений Петрович, Ильф Илья Арнольдович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00428-5
- Переводчик: Марія Михайлівна Пилинська
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Дванадцять стільців. Золоте теля». Краткое содержание книги:
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.
— Чудово! — сказав Ернест Павлович.
Усе було чудово. Прохолода. Дружини не було. Попереду була цілковита свобода. Інженер присів і одкрутив кран, щоб змити мило. Кран захлинувся і почав повільно щось белькотіти. Вода не йшла. Ернест Павлович засунув ковзкий мізинець в отвір крана. Бризнув тоненький струмок, але більше не було нічого. Ернест Павлович поморщився, вийшов з ванни, по черзі підіймаючи ноги, і подався до кухонного крана. Але й там нічого не пощастило видоїти.
Ернест Павлович почовгав у кімнаті і зупинився перед дзеркалом. Піна їла очі, спина свербіла, мильні пластівці падали на паркет. Прислухавшись, чи не йде у ванній вода, Ернест Павлович вирішив покликати двірника.
«Хай хоч він води принесе, — вирішив інженер, протираючи очі і повільно закипаючи, — а то чортзна-що таке».
Він виглянув у вікно. На дні дворової шахти гралися діти.
— Двірник! — закричав Ернест Павлович. — Двірник!
Ніхто не озвався.
Тоді Ернест Павлович згадав, що двірник живе в парадному, під сходами. Він став на холодні плитки і, придержуючи двері рукою, перехилився вниз. На площадці була тільки одна квартира, і Ернест Павлович не боявся, що його можуть побачити в дивному убранні з мильних пластівців.
— Двірник! — крикнув він униз.
Слово гаркнуло і з шумом покотилося по східцях
— Гу-гу! — обізвалися сходи.
— Двірник! Двірник!
— Гум-гум! Гум-гум!
Тут, нетерпляче перебираючи босими ногами, інженер посковзнувся і, щоб утримати рівновагу, випустив двері з рук. Двері цокнули мідним язичком американського замка і зачинилися. Стіна затремтіла. Ернест Павлович, не зрозумівши, що сталася непоправна річ, потяг дверну ручку. Двері не подались.
Інженер приголомшено поторгав їх ще кілька разів і прислухався. Серце йому калатало. Стояла вечорова церковна тиша. Крізь різнокольорові шибки височенного вікна ледве пробивалося світло.
«Ситуація», — подумав Ернест Павлович.
— От наволоч, — сказав він на адресу дверей.
Внизу, як петарди, почали ухати, і вибухати людські голоси. Потім, як гучномовець, загавкав хатній собачка. По сходах штовхали вгору дитячу колясочку. Ернест Павлович лякливо заходив по площадці.
— Збожеволіти можна!
Йому здалося, що все це занадто дико, щоб могло статися насправді. Він знов підійшов до дверей і прислухався. Він почув якісь нові звуки. Спершу йому здалося, що в квартирі хтось ходить.
«Може, хто-небудь прийшов з чорного ходу? — подумав він, хоча знав, що двері чорного ходу зачинені і в квартиру ніхто не може ввійти.
Одноманітний шум не вщухав. Інженер затамував подих. Тоді він розібрав, що це з шумом плюскоче вода. Вона, очевидно, бігла з усіх кранів квартири. Ернест Павлович мало не зарів.
Становище було жахливе. У Москві, в центрі міста, на площадці дев'ятого поверху стояв дорослий усатий чоловік з вищою освітою, зовсім голий і вкритий рухливою ще мильною піною. Іти йому було нікуди. Він радше погодився б сісти в тюрму, ніж показатись у такому вигляді. Залишилось одне — пропадати. Піна лопалася і пекла спину. На руках і на обличчі вона вже застигла, стала схожа на пархи і стягала шкіру, як камінь для гоління.
Так минуло півгодини. Інженер терся об вапнякові стіни, стогнав і кілька разів безрезультатно пробував виламати двері. Він став брудний і страшний.
Щукін вирішив спуститися вниз до двірника, якою завгодно ціною.
«Іншого рятунку нема, нема. Тільки сховатись у двірника».
Задихаючись і прикрившись рукою так, як це роблять мужчини, ступаючи у воду, Ернест Павлович повільно почав крастися вздовж поручнів. Він опинився на площадці поміж восьмим і дев'ятим поверхами.
Його постать освітилася різнокольоровими ромбами і квадратами вікна. Він став схожий на арлекіна, що підслуховує розмову Коломбіни з Паяцом. Він уже повернув у новий просвіт сходів, як раптом дверний замок нижньої квартири клацнув і з квартири вийшла панночка з балетним чемоданчиком. Не встигла панночка й кроку ступити, як Ернест Павлович опинився вже на своїй площадці. Він майже оглух від страшних ударів свого серця.
Тільки через півгодини інженер заспокоївся і зміг почати нову вилазку. Цього разу він твердо вирішив стрімголов кинутися вниз і, не звертаючи уваги ні на що, добігти до жаданої двірницької.
Так він і зробив. Нечутно стрибаючи через чотири приступки і підвиваючи, член бюро секції інженерів і техніків заскакав униз. На площадці шостого поверху він на мить спинився. Це його погубило. Знизу хтось підіймався.