Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр.
Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр. - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр.

Электронная книга - «Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр.». Краткое содержание книги:

Дослідження присвячене діяльності спеціальних органів безпеки українських національних державних формацій 1917–1921 років: Центральної Ради, Гетьманату, Директорії УНР, ЗУНР та Державного Центру УНР в еміграції. Залучення великого масиву документальних друкованих джерел, мемуаристики та раніше не відомих архівних матеріалів дало авторові змогу досягти максимальної об'єктивності при висвітленні складних історичних подій доби Української революції, виважено оцінити здобутки й помилки тогочасних національних спецслужб у боротьбі за державність України.
1 ... 69 70 71 72 73 74 75 76 77 ... 99
Перейти на страницу:

Як засвідчують сучасники тих далеких подій, Залізнодорожна жандармерія ЗУНР завдяки національній свідомості й професіоналізму, військовій дисциплінованості та надлюдським зусиллям особового складу також зробила вагомий внесок у справу визвольних змагань та розбудови Української держави [600].

Підбиваючи підсумки розгляду надбань ЗУНР в галузі розбудови спеціальних служб, слід зазначити, що роботу в цьому напрямку відзначали оперативність, цілеспрямованість, врахування попереднього досвіду органів безпеки Австро-Угорщини, увага до правового обгрунтування діяльності спецслужб. Варто пам'ятати, що цей процес проходив в умовах безперервних бойових дій проти сильного зовнішнього ворога, при нестачі кваліфікованих кадрів і коштів. Творення органів безпеки Західноукраїнської держави включало в себе й розмежування компетенції військових і загальнодержавних спецслужб. У Збройних силах республіки почали функціонувати центральний апарат розвідки та її підрозділи в структурних військових формуваннях. Розвідка розгортає діяльність за фронтовою смугою, на території, окупованій ворогом. Армійська контррозвідка вирішує покладені на неї завдання на корпусному і бригадному рівнях. Розвідка та контррозвідка тісно взаємодіють між собою і в разі необхідності використовують в інтересах справи можливості й здобутки західноукраїнської дипломатії. У свою чергу, ці спецоргани допомагають представницьким інституціям захищати інтереси ЗУНР на міжнародній арені.

Служба безпеки загальнодержавного рівня була представлена "Корпусом Української Державної Жандармерії". Він мав чітку організаційну структуру: провідну (керівну) команду і регіональні органи. Розгортається диференційована система підготовки кадрів для жандармерії. Створюється спеціалізований орган безпеки на залізничному транспорті — Залізнодорожна жандармерія. Завдяки патріотизму, відданості справі й наполегливості жандармерія користувалася повагою і авторитетом цивільного населення. Усе вищезазначене є свідченням конструктивного підходу керівництва республіки у сфері державотворення. Але, на думку автора, ЗУНР програвала від того, що розвідка була монополізована військовим відомством і не мала альтернативи в структурі загальнодержавної служби безпеки. Скоріше за все, це можна пояснити перебуванням ЗУНР в стадії становлення як самостійної держави.

Як відомо, державотворчі зусилля керівництва і народу ЗУНР не принесли бажаних кінцевих наслідків. Незважаючи на героїчну боротьбу УГА й наполегливу працю спецслужб Республіки, західноукраїнські землі були відторгнуті агресором і за межами України опинилася значна частина її етнічних територій з кількома мільйонами населення. В цій трагедії не вбачаємо вини Збройних сил та органів безпеки ЗУНР. Причини трагедії полягають в іншому. Протистояння проводів ЗУНР і УНР, їх неспроможність втілити в життя всенародне прагнення до возз'єднання, розбіжності щодо пошуку допомоги за кордоном, різні соціально-політичні орієнтири — далеко розвели ці національно-державні утворення. В котрий уже раз головними перешкодами стали відсутність єдності серед українців, небажання поступитися власними амбіціями в ім'я загальнонаціональних інтересів. Саме цим і скористалися вороги України. Розплата була катастрофічною — втрата державності як ЗУНР, так і УНР.

РОЗДІЛ VI: Особливості функціонування національних спецслужб в умовах еміграції

§ 6.1. РОЗВІДУВАЛЬНІ ТА КОНТРРОЗВІДУВАЛЬНІ ОРГАНИ МВС ДЕРЖАВНОГО ЦЕНТРУ УНР В ЕКЗИЛІ

Як зазначив історик О.Субтельний, остаточну перемогу більшовицькій владі в боротьбі з національно-визвольними силами в Україні принесли в першу чергу багнети Червоної армії радянської Росії. Коли на початку грудня 1919 р. більшовики повернулися в Україну, їхня перемога була практично забезпеченою. Але навіть після того, як у листопаді 1920 р. країну залишили останні солдати української та "білої" армій, "червоним" було ще далеко до повного контролю над українським селом. Значна частина селянства, котра залишалася ворогом комунізму, продовжувала нерівну, але вперту боротьбу [601]. Наприкінці 1920 — на початку 1921 р. Голова Директорії С.Петлюра, урядові інституції УНР перебували в Польщі (переважно у Тарнові, частково — у Варшаві й Ченстохові). Армія республіки розділилася на дві частини. Одна залишилася на рідній землі й повела партизанську боротьбу з більшовицькою владою, друга — перейшла за кордон (у Польщу й Румунію).

У Польщі відповідно до закону "Про Тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці" від 12 листопада 1920 р. почав діяти Державний Центр УНР в екзилі (далі — ДЦ УНР), "який став речником української нації в її боротьбі за самостійну і незалежну Українську Державу" [602]. Він включав еміграційний уряд республіки з відповідними міністерствами та відомствами, в тому числі військовим, внутрішніх та зовнішніх справ. Наслідком розпорядження С.Петлюри стало вироблення урядом певного плану перебування ДЦ і Армії УНР у Польщі. Передусім було внормоване правове становище українських військ, котре регулювалося інструкцією Міністерства військових справ Польщі від 2 грудня 1920 р., за якою Армія УНР трактувалася як дружня та союзна і мала б розташуватися у порозумінні з Головною Командою Військ УНР [603]. Головним підгрунтям функціонування ДЦ УНР були наявний на території України широкий антирадянський повстансько-підпільний рух і дислокована за кордоном частина військ УНР, котрі могли повести наступ на територію УСРР для підтримки повстанських формувань.

Уявлення про масштаби повстансько-підпільного руху на території України можуть дати кількісні показники. За свідченнями самих учасників опору в повстанських відділах та організаціях у різні періоди з січня по вересень 1921 р. нараховувалось від 15 до 30 тис. чоловік. Крім того, не менше 30 тис. бійців мав у своєму розпорядженні й анархіст "батько" Махно. У матеріалах однієї з чекістських конференцій є такі свідчення: "Загальна кількість бандитів в 1921 р. досягла 40 тисяч чоловік" [604]. Приблизно такі ж дані наводять сучасні вітчизняні та зарубіжні дослідники [605]. Щоправда, радянські автори називають цей рух опору не інакше як політичним бандитизмом, а збройні формування — куркульськими бандами, а то й просто мізерними шайками озброєних бандитів [606]. Очевидно, що це дуже тенденційний підхід і тому далекий від об'єктивності.

Одним із першочергових завдань уряду УНР в еміграції було реформування спеціальних служб з урахуванням нових умов. Без розв'язання цієї проблеми ставали неможливими дальше проведення збройної боротьби з більшовиками на терені України, вирішення питань внутрішньої безпеки, взаємодії з державними установами Польщі та інших країн, прийняття важливих управлінських рішень. Спецслужба загальнодержавного рівня — Департамент політичної інформації (ДПІ) входив у структуру Міністерства внутрішніх справ УНР. До компетенції Департаменту були віднесені "справи щодо боротьби з елементами та вчинками, які направлені проти державності УНР, їх попередження, виявлення і розслід". Визначалися і способи, за допомогою яких ці функції можна було виконувати, а саме: збір різного роду інформації та направлення відомостей за належністю; здійснення через суд висилок, арештів та інших заходів боротьби з державними злочинцями в тих випадках, коли це згідно з окремими законами належить до юрисдикції міністра внутрішніх справ або перевищує компетенцію місцевих адміністративних органів [607].

вернуться

600

100, ч.16 (38), с.22; ч.17–18 (39–40), с. 19–20; 131, с. 90–91

вернуться

601

212, с.329

вернуться

602

233, ф.1092, оп.1, спр.731, арк.155–157; 8, спр.68848, арк.857–860; 56, арк.9-10, 44–45, 68-69

вернуться

603

185, с.158

вернуться

604

8, спр.68863, арк.17, 189–193, 221–222; 54, спр.3670/55, арк.55

вернуться

605

212, с.329; 87, с. 171–172; 85, с.253

вернуться

606

45, с.452; 2, с. 164–165; 133, с. 564–565; 254, с. 5–32

вернуться

607

233, ф.1092, оп.2, спр.154, арк.57, 58 зв.

1 ... 69 70 71 72 73 74 75 76 77 ... 99
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)