Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр.

Законом передбачався соціальний захист співробітників ДЖ та членів їх сімей (як і для армійських військовослужбовців): забезпечення житлом, призначення пенсій за вислугу років та у зв'язку із втратою працездатності під час служби, пенсій і разових грошових виплат вдовам і дітям жандарма у разі його загибелі при виконанні службових обов'язків тощо [586]. Слід зауважити, що після прийняття цього закону платня жандармів зросла на 100 відсотків [587]. Однак, дещо незрозумілими уявляються сьогодні певні складнощі, пов'язані з одруженням співробітників. Скажімо, старшина у ранзі полковника мав отримувати дозвіл на це у Глави держави, підполковник і нижчі, аж до десятника — у Державного секретаря внутрішніх справ [588].

Відповідно до закону від 15 лютого 1919 р. вийшли постанови, інструкції, розпорядження та інші нормативні документи, котрі більш детально регламентували устрій, переміщення кадрів та діяльність корпусу жандармерії. Один із колишніх жандармських старшин І.Козак у своїх спогадах критикує цей закон. Він вважає, що відлучення ДЖ від військового відомства й підпорядкування її Державному секретаріату внутрішніх справ призвели до послаблення згуртованості Корпусу, занепаду військового духу і службової дисципліни, аж до виникнення в ньому "таємного товариства", яке виступало з демагогічною програмою "охорони інтересів жандармів" [589]. Сумнівно, що саме перепідпорядкування спричинило названі проблеми. У багатьох країнах світу загальнодержавні органи безпеки підлягають міністерству внутрішніх справ або безпосередньо уряду. І при цьому, взаємодіючи з військовими спецслужбами, успішно вирішують поставлені завдання. Крім того, той же світовий досвід свідчить про недоцільність зосередження усіх спецслужб в одному силовому відомстві (цього немає практично в жодній цивілізованій державі). Що ж до "таємних товариств", то у той час вони виникали в державних структурах й інших європейських країн.

На думку автора, в законі та документах, що його доповнюють, є інші, більш суттєві недоліки. По-перше, нечітко викладені головні функціональні завдання і напрями діяльності Державної жандармерії, повноваження цієї спецслужби й процесуальні права її співробітників; внутрішня структура центральних ланок, порядок їх взаємодії з вищими органами влади. По-друге, в цих нормативно-правових актах відсутня регламентація (бодай найзагальніша) низки важливих для діяльності будь-якої спецслужби питань: таємного діловодства й категорій підвідомчих ДЖ справ, основ агентурної роботи, взаємодії з органами слідства та іншими спецслужбами, проведення спеціальних заходів та ін.

Виходячи з аналізу наявних документів та спогадів сучасників, є підстави вважати, що "Корпус Української Державної Жандармерії", який спирався у своїй діяльності на нормативну базу та "вишкіл" австрійської сторожі безпеки, запозичив і її методи та засоби практичної роботи. Сюди треба віднести: використання таємних інформаторів, візуальне спостереження, опитування, огляд, вивідування, контроль телефонних переговорів та листування об'єктів зацікавленості.

Після надання на початку червня 1919 р. президенту ЗУНР Є.Петрушевичу прав Диктатора Корпус ДЖ підпорядковується "Команді Запілля Начальної Команди УГА", а потім — безпосередньо "Військовій Канцелярії Диктатора". На введену посаду референта жандармерії призначається майор І.Дичка. Тоді ж було змінено назву "Державна жандармерія" на "Народна Сторожа" через те, що попередня назва викликала у населення "Великої" України негативні спогади про царську жандармерію [590]. "Народна Сторожа" (НС) берегла загальний суспільний лад і безпеку, розшукувала небезпечних злочинців, а також боролась із шпигунством, дезертирством, допомагала УГА проводити мобілізації, реквізиції харчів для війська, охороняла військове майно, припиняла протиправні посягання щодо населення. В прифронтових смугах і під час загального відвороту співробітники НС виконували військово-поліцейські функції, а часто і закривали окремі ділянки фронту. Відомо, що ще в боях за Львів відзначилась школа пробних жандармів. На жаль, автору не вдалося відшукати документи, які містили б інформацію про конкретні здобутки Народної Сторожі у боротьбі зі шпигунством, антидержавними збройними виступами тощо. Але ставлення керівників держави до названої інституції дає підстави вважати, що і на цьому напрямку роботи результати були.