Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Сталося так, що решта цього блискучого колеґіуму набагато швидше від вічно відсталого та нещасливого ерцгерцоґа загорілась і перейнялась моїм задумом. Їхній запал не знав меж. Я змушений був щосили гамувати їх. Нелегко сказати, чи вони осягнули всю широту ідеї, за яку мали боротися. Змістове наповнення не було їхньою сферою. Приречені самоспалитись у вогні якоїсь догми, вони були в захваті від того, що завдяки мені оволоділи паролем, в ім’я котрого могли загинути в боротьбі, у вихорі піднесення. Я заспокоював їх гіпнозом і насилу втискав у них, як важливо зберегти таємницю. Я пишався ними. Який ще вождь мав коли-небудь у своєму розпорядженні такий блискучий штаб, генералітет, сформований із таких полум’яних духів, таку гвардію — хоч і з самих тільки інвалідів, зате яких же геніальних!

Нарешті прийшла та ніч, буряна й набрякла вихором, у своїх надрах сколочена аж до дна тим, що в ній закипало, величезне й безмежне. Блискавиці раз у раз шматували темряву, світ розкривався, розпанаханий до найглибших тельбухів, демонстрував яскраві, жахні й бездиханні нутрощі і замикав їх із гуркотом назад. І плинув далі — в шумі парків, поході лісів, хороводі рухомих обріїв. Під покровом темряви ми вийшли з музею. Я крокував на чолі цієї натхненної когорти, яка пересувалася, вся жахливо шкутильгаючи, розмахуючи обрубками і скриплячи деревиною милиць. Блискавиці стрибали по оголених лезах шабель. Так у темряві ми дійшли до брами вілли. Вона була відчинена. Занепокоєний цим, передчуваючи підступ, я наказав запалити смолоскипи. Повітря розчервонілося від просмолених скіпок, наполохані птахи збилися високо в червоному блиску, в цих бенгальських спалахах ми виразно побачили віллу, її тераси та балкони, вже наче в заграві пожежі. З даху звисав білий прапор. Уражений лихим передчуттям, я ввійшов у подвір’я на чолі моїх воїнів. На терасі з’явився мажордом[173]. Він сходив, кланяючись, монументальними сходами; наближався з ваганням, блідий і непевний у кожному русі, дедалі виразніший у відблисках зі скіпок. Я спрямував йому в груди вістря мого леза. Мої вірні бійці застигли, піднявши вгору задимлені смолоскипи, в тиші чутно було, як гомонять, лягаючи горизонтально, язики полум’я.