Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
- ISBN: 978-617-585-034-3
- Переводчик: Юрий Игоревич Андрухович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича». Краткое содержание книги:
У таку ніч — замежну, ніч без кордонів, простір губить свій сенс. Обтанцьований світлим комариним вируванням, зі стосом нарешті готових паперів, я роблю кілька кроків у невизначеному напрямку, у глухий кут ночі, який мусить закінчитися дверима — і саме білими дверима Б’янки. Я тисну на клямку і входжу до неї, ніби з однієї кімнати до другої. Попри те мій чорний капелюх карбонарія[169] лопоче ніби вітром далеких мандрів, коли я переступаю поріг, моя заплутана краватка фантастично шелестить на вітрі, я притискаю до грудей теку, розпухлу від найтаємніших документів. Так, немовби з передсінку ночі я ввійшов у саму ніч! Як глибоко дихається цим нічним озоном! Тут лігво, тут серцевина ночі, налитої жасмином. Щойно тут вона розпочинає свою справжню історію. Велика лампа з рожевим абажуром палає в головах ліжка. В її рожевому півмороці Б’янка спочиває серед величезних подушок, плинучи на скуйовдженій постелі, ніби на хвилі припливу, під широко відчиненим вікном з його глибокими видихами і вдихами. Б’янка читає, спершись на біле рамено. На мій глибокий уклін вона відповідає коротким поглядом з-над книжки. Побачена зблизька, її краса ніби стає помірнішою, входить у себе, наче скручена лампа. З блюзнірською радістю я спостерігаю, що її носик виліплений не аж так шляхетно, а шкіра далека від ідеальної досконалості. Спостерігаю це з деякою полегкістю, хоч і знаю, що ця стриманість її блиску існує лише з милосердя і лише для того, щоб не спирало подих і не відбирало мову. Ця краса потім швиденько оновиться за посередництвом віддаляння, вона стане болісною, нестерпною і виб’ється понад усяку міру.
Підбадьорений її кивком, я сідаю біля ліжка й починаю свою реляцію, послуговуючись підготовленими паперами. Через відкрите вікно за головою Б’янки плине божевільний шум парку. Цілий ліс, юрмлячися за вікном, плине хороводами дерев, проникає крізь стіни, заволодіває приміщенням, усюдисутній і всеохопний. Б’янка слухає дещо розсіяно. Щиро кажучи, дуже нервує те, що вона не перестає читати. Вона дає мені висвітлити кожну справу з усіх боків, зіставити всі proicontra, а потім, підвівши очі з-над книжки і трохи непритомно покліпавши, приймає кожне рішення швидко, квапливо і з дивовижною слушністю. Нашорошений та уважний щодо кожного її слова, я ревно підхоплюю тон її голосу, щоби вникнути в потаємну ціль. Потім я слухняно подаю декрети їй на підпис, і Б’янка підписує — з опущеними віями, від яких паде довга тінь, і ледь іронічно спостерігає з-під них, як я ставлю свою контрасигнацію[170].
Можливо, що пізня пора, давно перейдена за північ, не сприяє зосередженню на державних справах. Вийшовши за останню межу, ніч схиляється до певної розслабленості. Поки ми отак розмовляємо, ілюзія кімнати розпускається все більше, властиво, ми вже в лісі, кущами папороті пообростали всі закутки, відразу ж за ліжком ходить ходором стіна заростей, рухлива й заплутана. З тієї листяної стіни у світлі лампи визирають окаті вивірки, дятли і нічні звірята, вони нерухомо дивляться на світло лискучими випуклими очима. Починаючи з певного моменту, ми входимо в нелегальний час, у ніч, позбавлену контролю, підвладну всім нічним вибрикам та фанаберіям. Те, що все ще відбувається, вже наче поза рахунком, поза обліком, сповнене дріб’язком, непередбаченими аномаліями й нічним фіґлюванням. Тільки цьому я й можу приписати дивні зміни, що настають у психічному стані Б’янки. Вона, завжди така поважна й опанована, само втілення послуху та справжньої дисципліни, робиться дедалі примхливішою, прикрішою й непередбачуванішою. Папери лежать, розкладені на великій рівнині її ковдри, Б’янка недбало їх бере, неохоче кидає на них оком і байдуже випускає з розведених пальців. З надутими губами, підклавши бліде рамено під голову, вона відтягує своє рішення і змушує мене чекати. Або відвертається до мене спиною, затикає вуха руками — глуха до моїх умовлянь та просьб. Раптом вона без жодного слова, одним лише струсом ніжки під ковдрою, скидає всі папери на землю і дивиться через рамено з висоти своїх подушок загадково розширеними очима, як я, низько схилившися, старанно збираю їх, здмухуючи глицю. Ці, зрештою, не позбавлені принадності примхи аж ніяк не полегшують мою й без того тяжку та відповідальну роль реґента.
169
К а р б о н а р і й — член таємного революційного товариства, заснованого в Італії 1806 року.
170
К о н т р а с и г н а ц і я (з лат.) — підпис на документі, поставлений підлеглою особою після головного підпису.