Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
— Ми за тобою скучили! — тремтячим голосочком додала Герміона.
— Скучили? — пирхнув Геґрід. — Угу. Аякже.
Він тупотів по хаті, заварюючи чай у велетенському чайнику, й не переставав бурчати. Нарешті з грюкотом поставив перед ними три завбільшки як відра кухлі коричнево-червоного чаю і тарілку твердого, мов камінь, печива. Гаррі був такий голодний, що схопив навіть цей неїстівний взірець Геґрідової кулінарії.
— Геґріде, — боязко сказала Герміона, коли він теж сів за стіл і почав з такою злістю чистити картоплю, немовби кожнісінька бульба була його особистим ворогом, — знаєш, ми дуже хотіли й далі вивчати догляд за магічними істотами.
Геґрід знову щосили пирхнув. Гаррі навіть здалося, що на картоплю чвиркнуло щось велике з носа, і в душі зрадів, що вони не залишаються на вечерю.
— Це правда! — наполягала Герміона. — Але в наших розкладах просто не знайшлося місця дня твого предмета!
— Угу. Аякже, — знову повторив Геґрід.
Щось дивно хлюпнуло і друзі озирнулися. Герміона верескнула, а Рон зіскочив зі стільця й відбіг якнайдалі від великої діжки, що стояла в кутку, і яку вони щойно помітили. Там було повно якихось личинок завдовжки сантиметрів по тридцять-білих, слизьких і в’юнких.
— Що то таке, Геґріде? — запитав Гаррі, намагаючись продемонструвати не відразу, а цікавість, та кам’янисте печиво усе ж таки відклав.
— Та то велетенські черви, — пояснив Геґрід.
— І що з них виросте?… — боязко поцікавився Рон.
— Та ніц з них не виросте, — сказав Геґрід. — То харчі для Араґоґа.
І він несподівано розридався.
— Геґріде! — Герміона зірвалася з місця, оббігла навколо стола, старанно обминаючи діжку з личинками, і обняла його за тремтячі плечі.
— Се… він…-давився Геґрід слізьми, що лилися з його чорних, мов жучки, очей, і витирав лице фартухом. — Се… Араґоґ… гадаю, же він си вмирає… він улітку занедужав, і йому не стає ліпше… не знаю, що мені роботи, коли він… коли він… ми так довго були разом…
Герміона поплескала Геґріда по плечі, не знаючи, що й казати. Гаррі знав, що вона відчуває. Знав, що Геґрід міг подарувати злому дракончикові іграшкового ведмедика, бачив, як Геґрід лагідно щось наспівував велетенським, оздобленим присосками й жалами, скорпіонам, або вмовляв бути чемним свого дратівливого брата-велета. Незбагненна була його любов до різних потвор, але це захоплення було найдивніше: Араґоґ, величезний павук, що вмів говорити й мешкав у глибині Забороненого лісу. Чотири роки тому Гаррі з Роном ледве від нього врятувалися.
— Чи ми можемо… чи ми можемо якось допомогти? — запитала Герміона, незважаючи на шалені Ронові гримаси та відчайдушне хитання головою.
— Не знаю, Герміоно, — давився потоками сліз Геґрід. — Видиш, їхнє плем’я… Араґоґова родина… вони стали якісь чудернацькі, коли він занедужав… троха неспокійні…
— Ага, ми це теж помічали, — пробурмотів собі під ніс Рон.
— … си не думаю, що комусь, окрім мене, безпечно бувати біля їхнього поселення, — Геґрід гучно висякався у фартух і підвів голову. — Але дякую за пропозицію, Герміоно… це так файно з твого боку…
Після цього атмосфера в кімнаті значно потеплішала, і хоч ні Гаррі, ні Рон не виявляли бажання йти годувати гігантського смертоносного павука велетенськими червами, Геґрід, здається, вже не сумнівався, що вони залюбки це зробили б, і знову став самим собою.
— Йой, я завше знав, як тяжко буде втиснути мої уроки у ваші розклади, — похмуро сказав він, доливаючи їм чаю. — Навіть якби ви звернулися по часовороти…
— Це б не допомогло, — заперечила Герміона. — Ми розтрощили увесь запас міністерських часоворотів, коли були там влітку. Про це писали в «Щоденному віщуні».
— А-а, ну то файно, — зітхнув Геґрід. — То ви ніц не могли вдіяти… Вибачайте, що я… знаєте, як то воно… я си зажурив Араґоґом… і ще я думав, от якби ж то вас учила професорка Граблі-Планка…
Тут уже всі троє друзів категорично й лицемірно заявили, що з професорки Граблі-Планки, яка кілька разів підміняла Геґріда, вчителька була жахлива, тож урешті-решт Геґрід, махаючи їм у сутінках на прощання рукою, мав цілком життєрадісний вигляд.
— Я вмираю з голоду, — сказав Гаррі, коли Геґрід зачинив двері, і вони поспішили по темній безлюдній території до школи. Від спроб розгризти кам’яне печиво Гаррі відмовився, коли в роті загрозливо затріщав кутній зуб. — А ще я повинен увечері відбувати покарання в Снейпа, і на вечерю маю дуже мало часу…
Коли вони зайшли до замку, то помітили Кормака Маклаґена, що зібрався пройти у Велику залу. Хлопець потрапив у двері аж з другої спроби; за першим разом просто зрикошетив від одвірка. Рон зловтішно засміявся й зайшов услід за ним до зали, а от Гаррі схопив Герміону за руку й затримав.