Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
— Його сестра подавала м’яча не по-справжньому. — грізно заявив Маклаген. На скроні в нього пульсувала жилка, схожа на ту, що її так часто Гаррі бачив у дядька Вернона. — Вона навмисне била йому легенько.
— Дурниці, — холодно заперечив Гаррі. — Саме її удар він ледь не пропустив.
Маклаген ступив крок до Гаррі; Гаррі цього разу вже не відсахнувся.
— Дай мені ще одну спробу.
— Ні, — відповів Гаррі. — Ти її вже мав. Відбив чотири м’ячі. Рон відбив п’ять. Рон — воротар, він виграв чесно і справедливо. Іди собі.
На якусь мить Гаррі подумав, що Маклаген його вдарить, але той задовольнився гидкою гримасою і рвонув геть, гарчачи якісь погрози.
Гаррі обернувся й побачив свою нову команду, що сяяла усмішками.
— Молодці, — крикнув він їм. — Ви дуже добре літали…
— Роне, ти класно ловив!
Цього разу до них і справді бігла з трибун Герміона; Гаррі побачив Лаванду, що йшла з поля під руку з Парваті; на її обличчі читалося роздратування. Рон був страшенно собою задоволений, здавалося, він навіть повищав, коли всміхався Герміоні та своїй новій команді.
Призначивши перше повноцінне тренування на четвер, Гаррі, Рон та Герміона попрощалися з новою командою і пішли до Геґріда. Розмите сонце намагалося пробитися крізь хмари. Нарешті перестало мрячити. Гаррі зголоднів як вовк; він сподівався, що в Геґріда знайдеться щось перекусити.
— Я думав, що пропущу той четвертий штрафний, — радісно розповідав Рон. — Демелза вдарила дуже підступно, ви бачили, трохи підкрутила…
— Так-так, ти був неперевершений, — похвалила його Герміона з дивною усмішкою.
— Принаймні я був кращий за Маклаґена, — радів Рон. — Ви бачили, як його за п’ятим разом занесло геть не в той бік? Наче його хтось приголомшив…
На подив Гаррі, Герміона на цих словах зашарілася. Рон цього не помітив; він дуже захопився детальним описом усіх відбитих ним м’ячів.
Великий сірий гіпогриф Бакбик сидів на прив’язі біля Геґрідової хатини. Він клацнув своїм гострющим, як бритва, дзьобом і повернув до них величезну голову.
— Ой, мамонько, — забідкалася Герміона. — Він усе одно страшнуватий, правда?
— Та ну, ти ж на ньому вже літала, невже забула? — скривився Рон.
Гаррі вийшов наперед і низько вклонився гіпогрифові, не зводячи з нього очей і не кліпаючи. Минуло кілька секунд, і Бакбик теж уклонився.
— Як ся маєш? — привітався з ним тихенько Гаррі й підійшов ближче, щоб погладити його пір’їсту голову. — Сумуєш за ним? Але ж тобі і в Геґріда добре, правда?
— Йой! — пролунав гучний голос.
З-за хатини вийшов Геґрід у великому квітчастому фартусі; він ніс лантух з картоплею. Його величезний вовкодав Іклань, що дріботів поруч, глухо гавкнув і рвонувся вперед.
— Тікайте! Він вам пальці… йой. Та се ви.
Іклань стрибав на Герміону й на Рона, намагаючись лизнути їх у вуха. Геґрід на якусь мить затримався, подивився, а тоді відвернувся й зайшов у свою хатину, різко зачинивши за собою двері. — Ой мамонько! — збентежилася Герміона.
— Не зважай, — спохмурнів Гаррі. Він підійшов до дверей і загрюкав.
— Геґріде! Відчини, ми хочемо з тобою поговорити!
Зсередини не долинало ані звуку.
— Якщо не відчиниш, ми виб’ємо двері! — погрозив Гаррі, виймаючи чарівну паличку.
— Гаррі! — злякалася Герміона. — Невже ти…
— Так! — підтвердив Гаррі. — Відійдіть…
Та він не встиг договорити, бо двері відчинилися, як Гаррі й сподівався, і на порозі виріс Геґрід, пропікаючи Гаррі поглядом. Навіть у кумедному квітчастому фартушку він мав доволі загрозливий вигляд.
— Я вчитель! — заревів він на Гаррі. — Вчитель, чуєш, Поттер! Як ти смів погрожувати, що виб’єш мої двері!
— Вибачте, пане, — наголосив на останньому слові Гаррі, ховаючи чарівну паличку.
Геґрід був приголомшений.
— Відколи се ти мовиш мені «пане»?
— А відколи це ви кажете мені «Поттер»?
— Йой, який мудрагель, — прогарчав Геґрід. — Дуже потішно. Перехитрив мене, га? Ну, то файно, заходьте вже, невдячні малі…
Похмуро щось бурмочучи, він відійшов, щоб їх пропустити. Герміона прослизнула в хату за Гаррі; видно було, що вона налякана.
— Ну? — сердито буркнув Геґрід, коли гості посідали за величезним столом, а Іклань одразу поклав голову Гаррі на коліна, обслинивши йому всю мантію. — Що там? Жалієте мене? Гадаєте, що я самотній?
— Ні, — заперечив Гаррі. — Просто хотіли тебе побачити.