Велика маленька брехня
- Автор: Мориарти Лиана
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-966-948-139-9
- Переводчик: Катерина Іванова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Велика маленька брехня». Краткое содержание книги:
Велика маленька брехня - блискучий роман про колишніх чоловіків, других дружин, матерів та дочок, шкільний скандал та маленьку брехню, котра може стати смертельною.
Чи, може, ця думка — це також обвинувачення жертви? Цього б не трапилося зі мною. Я б опиралася. Я б не повелася. Він би не зруйнував мою самооцінку. Джейн була абсолютно беззахисна тоді — гола в його ліжку, маленька дурненька дівчинка.
Маделін зловила саму себе на цій думці «дурненька дівчинка». Вона щойно думала точнісінько так само, як Ед. Зранку вона його перепросить. Ну не вголос, але вона, наприклад, зварить йому некруте яйце, і він усе зрозуміє.
Маделін ще раз уважно подивилася на фото. Вона не бачила ніякої подібності із Зіггі. Чи може, все ж бачила. Трішки, в районі очей. Вона прочитала коротеньку біографію біля фотки. Бакалавр цього, магістр того, член інституту байдуже чого, бла-бла-бла. У вільний час Саксон полюбляє плавати на вітрильнику, займатися альпінізмом та проводити час із дружиною та трьома маленькими донечками.
Маделін здригнулась. У Зіггі було троє зведених сестер.
Тепер Маделін це знала. Знала щось, що не повинна була б знати, і вона не могла стерти це знання. Вона знала щось про Зіггі, чого не знала навіть сама Джейн. Вона не лише порушила обіцянку, вона порушила приватність Джейн. Як маленький вуаєрист нишпорила по інтернету і шукала фотки батька Зіггі. Її обурювало те, що сталося з Джейн, але якась її частина смакувала цю історію, хіба ні? Хіба вона не насолоджувалася цим гнівом через сумну і брудну історію сексу Джейн? Її співчуття виходило з вищої, комфортної позиції когось, у кого з життям усе гаразд — міцний середній клас: чоловік, будинок, іпотека. Маделін поводилася точнісінько, як подруги її мами, котрі так заповзятливо співчували, коли Натан покинув її та Абігель. Вони засмучувалися та гнівалися, співчували їй, але настільки настирно, настільки жахливо, що Маделін почувалася ще більше вразливою та відчувала потребу захищатися, хоча і була щиро вдячна за домашні запіканки, котрі вони урочисто лишали на столі у кухні.
Маделін пильно дивилася в очі Саксону, і він, здавалося, теж дивився у її розуміючі очі, ніби знав усі гидкі речі, які тільки можна було про неї знати. Хвиля відрази накотила на неї та схлинула, залишивши відчуття липкості та тремтіння.
Крик мечем розітнув сонну тишу: «Мамо! Мамо, мамо, мамо!»
Маделін підхопилася на ноги, її серце шалено калатало, хоч вона і знала, що то всього лиш Хлої наснився поганий сон.
— Іду, я йду! — гукнула вона та побігла коридором. Таке вона могла владнати. Легко. І це приносило неабияке полегшення. Бо Абігель її вже не потребувала, а там, у світі, повно лихих людей на кшталт Саксона Бенкса, і вони лише чекають, щоб усіляко скривдити дітей Маделін, і вона ні чорта не може з цим удіяти. Принаймні вона здатна виволокти монстра з-під Хлоїного ліжка та голіруч убити його.
Розділ тридцять п’ятий
Панна Барнс: Після того випадку на орієнтаційній зустрічі я готувалася до важкого року. Але початок був чудовим. Діти — прекрасні, та й батьки не особливо набридали. А потім, десь посеред першого семестру, все розвалилося.
За два тижні до доброчинної вечірки
— Лате і мафін.
Джейн відвела очі від комп’ютера і знову опустила їх — цього разу на тарілку, що перед нею стояла. Над чималим ароматним мафіном, посипаним цукровою пудрою, здіймався завиток пари. На тарілці біля мафіна були майстерно викладені збиті вершки.
— Дякую, Томе, але я не замовляла.
— Я знаю. Мафін — за рахунок закладу, — відповів Том. — Я чув од Маделін, що ти печеш. Тож я хочу знати твою експертну думку про мій новий рецепт, який я випробовую. Персик, горіхи макадамія та лайм, божевілля — це я про лайм.
— Я лише печу мафіни, — сказала Джейн. — Але не їм.
— Серйозно? — Томове обличчя трохи похмурніло.
— Але сьогодні я зроблю виняток, — поквапилася втішити його Джейн. Погода цього тижня була доволі зимна, така собі репетиція зими, і в квартирі Джейн було холодно. А від сірої смужки океану, котру вона могла бачити з вікна, їй ставало ще холодніше. Це було ніби нагадування, що літо втрачене назавжди, і тепер вони житимуть у сірому, сумному, постапокаліптичному світі.
— Яка драма, Джейн. Чом би тобі не взяти з собою комп’ютер та не облаштуватися у «Блакитному блюзі»? — запропонувала Маделін. Тож Джейн тепер щоранку з’являлася у кафе з ноутбуком та папками.
Кав’ярня була наповнена сонцем та світлом, а ще у Тома була дров’яна піч. Щоразу, коли Джейн переступала поріг, вона зітхала від задоволення. Здавалося, вона сіла на літак та висадилася у зовсім іншій порі року, порівняно з її жалюгідною вологою квартирою. Вона завжди приходила після того, як схлине ранкова хвиля відвідувачів, але до того, як настане післяобідній пік, щоб не займати столик, який би міг принести Томові гроші, ну і, звісно, доки вона сиділа, то замовляла невеличкий обід та кілька чашок кави.