Яр [uk]

У мене цілий післяобід був перевантажений уроками, п'ять годин зряду. Не зважаючи на своє директорство, я мусив читати історію майже в усіх класах, починаючи з п'ятого. Раніше частину брала на себе пані Ганна Базилевич, але потім відмовилась, бо додалося роботи в управі, інших же фахівців з історії не було. Я слухав ученицю Надю Бондарчук, яка відповідала слово в слово так як я сам диктував минулого разу:

— Великий князь Володимир, дбаючи про долю українського народу, запровадив християнство. Після одруження в Херсонесі з базилевсовою донькою, він був коронований і прибрав титул імператора...

Я слухав, але думка раз у раз полишала кімнату й линула далеко звідси, де вирішувалася доля багатьох людей. Незважаючи на теплу грубу, у класі була страшенна холоднеча, вікна позамуровувало товстим шаром криги. Я дозволив учням не роздягатися, і всі сиділи, кутаючись у кожушки, пальтечка та кухвайки, не скидаючи навіть головних уборів, а дехто й рукавиць.

Вони потім так і писали свої нескінченні «диктанти», коли я, ходячи вздовж рядів і думаючи про зовсім інше, повільно читав їм свого конспекта. Інколи ж забував і починав говорити так, нібито стою на трибуні й поспішаю, щоб мене не перебили.

У класі тоді здіймався притамований розгублений гомін.

— Максим Архипович, повторіть, бо не вспіли...

Я спохоплювався й уповільнював теми, але репліки мене дратували: хоч скільки силкувався прищепити учням форму правильного звертання, та вони мов зумисне ігнорували її, коли треба було покликати когось на ім'я та по-батькові.

Різноголосо цокали об чорнильниці пера, нервово шаруділи олівці по грубому папері, а я диктував і диктував.

— Після смерти Володимира Великого владу перебрав його найстарший сип імператор Ярослав Мудрий. Доба Ярослава характерна бурхливим розвитком давньоукраїнської писемності, живопису, архітектури. Пам'ятки, які дійшли до нас...

Я диктував, а сам намагався збагнути, за яким принципом німці провели цей арешт? «Крайні націоналістично-більшовицькі елементи». Хто ж вони? І як я не подумав про це ще тоді, коли в отому «Новому українському слові»...

— Максим Архипович...

А, ч-чорт, я знову пустився наввистрибки. Але невже їм важко сказати: Максиме Архиповичу! Мабуть, ця російська форма так і лишиться в нас незукраїнізованою.

Я ледве дочекався дзвоника, і коли учні галасливим вирієм подалися додому, полегшено зітхнув і стомленим кроком попростував до свого кабінету. Нарешті закінчилася й ця нестерпна друга зміна й можна було посидіти самому, тільки б швидше йшли додому й учителі, й ота Наталя Орестівна, що затримувалася найдовше від усіх... Я відчинив двері й побачив у себе гостя.

То був новий начальник поліції. Афіноґен Горобцов сидів край столу не роздягаючись. Я аж витріщивсь од несподіванки. Невже йому мало було позавчорашньої розмови?