Гайді. Гайді. Пригоди тривають

— Так, Гайді, безперечно тут дуже красиво! Але як ти гадаєш: чи може відчути радість від усієї цієї краси той, хто прийшов сюди з горем у серці?

— Та ні! — вигукнула Гайді, — тут не буває горя на серці, смуток можна знайти лише у Франкфурті.

Лікар Кляссен ледь всміхнувся, але його посмішка зараз же згасла, і він продовжив:

— А якщо хтось принесе всю свою печаль з Франкфурта сюди, на полонину, що йому тоді робити?

— Якщо не знаєш, що ж далі робити, треба до любого Господа звернутися, — впевнено відповіла мала.

— Так, дитино, це дуже хороша думка, — зауважив лікар, — але якщо те, що наганяє тугу, його, Божа воля, що тоді сказати любому Богові?

Гайді замислилася. Вона була впевненою, що Бозя розрадить будь-яке горе і допоможе в нещасті. Отож, опираючись на пережите, шукала відповіді на запитання лікаря.

— Тоді треба чекати, — заявила вона після кількох хвилин роздумів, — чекати і завжди казати собі: любий Господь через інших шле мені радість, але її просто потрібно вчасно помітити. Для цього треба спинитися, стати на хвилю тихо, не квапитися. Тоді стане зрозуміло, що всі дії Господні на благо, цього просто наперед не побачиш, особливо коли відчуваєш лише щось дуже сумне і вважаєш, що так буде завжди.

— У тебе щира віра, дитино, маєш її берегти, — сказав лікар. Деякий час він мовчки дивився то на велетенські скелі, то в зелену глибоку долину. А потім продовжив: — Знаєш, Гайді, тут може отак хтось сидіти, а в нього темрява перед очима, немовби велика тінь все накрила, і він не бачить вже краси навколо себе. Тоді хочеться сумувати, тужити вдвічі сильніше, хоча навколо така краса. Розумієш, про що я?