Гайді. Гайді. Пригоди тривають

Та ось знизу пролунав голосний свист Петруся, і за якусь хвилю до хатини вистрибом підійшла отара. Гайді миттєво опинилася межи кізок, які бурхливо та радісно почали з нею вітатися, штовхаючи її то з однієї сторони, то з іншої. Гайді привітно торкалася кожної і помаленьку пробиралася до вічно полохливої Сніжки, яку більші та нахабніші постійно відштовхували, коли та намагалася підійти.

На полонину вийшов Петрусь-козопас і пронизливо свиснув, маючи на меті відігнати кізок від дівчинки, бо сам хотів з нею перебалакати. Кізки відреагували, правда з великою неохотою, тож Петрусеві довелося проштовхуватися між ними, поки нарешті став перед нею.

— То що, може, хоч сьогодні підемо разом на пасовисько, — з притиском звернувся пастушок до дівчинки.

— Ні, Петрусю, — вкотре почала виправдовуватися Гайді. — Вони можуть кожної хвилі приїхати з Франкфурта, мушу, сидіти вдома і чекати.

— Та чув я то і вже не раз, — незадоволено пробурчав Петрусь.

— Але так буде, доки вони не приїдуть, — пояснювала дівчинка. — Чи ти думаєш, що вони приїдуть аж з Франкфурта до мене в гості, а мене вдома не буде?

— Хай у Вуя на тебе почекають, — вперто не погоджувався Петрусь.

Зі сторони хатини почувся дужий голос дідуся:

— Агов, військо далі не марширує. Чи то фельдмаршал десь блудить, чи вояки дезертирували, з поля бою повтікали?

Петрусь блискавично вхопив свого прута, зацьвохкав ним, і кози, які добре знали цей небезпечний для їхньої шкури звук, рвонули вгору, а він бігцем за ними.

З того часу як Гайді повернулася додому, вона почала братися за роботу, про яку раніше й подумати не могла. Кожного ранку вона застеляла своє ліжечко і так довго вигладжувала його долоньками, доки воно не ставало гладеньким та рівненьким. Після того наводила лад у хатинці: розставляла на свої місця стільці, а все, що лежало абияк, відразу потрапляло до шафи. Потім брала ганчірку і так довго витирала стола, доки він не ставав лискучим, як дзеркало. Коли дідусь повертався до хати, то задоволено промовляв щось на кшталт: «Та в нас кожного дня неділя, так поприбирано. Не дурно Гайді побувала на чужині».

Сьогодні, після того як Петрусь з козами побігли на пасовисько, а вони з дідусем поснідали, вона теж взялася за прибирання, проте ніяк не могла його закінчити. Надворі було так гарно! Кожної хвилі відбувалося щось і заважало їй прибирати. Ось через розчахнуте вікно заглянуло веселе сонечко, ніби покликало: «Вийди надвір, Гайді, виходь!» Дівчинка вибігла з хати. Вся хатина була огорнута сонячним сяйвом, сонечко вилискувало на горах та щедро посилало промені в далеку долину. Трава на схилі так привабливо вилискувала золотом, що дівчинка просто не змогла повернутися до роботи. Вона присіла на хвильку й почала милуватися. Але нараз нагадала собі, що залишила стілець триногу просто посередині кімнати, а стіл ще не прибрано після сніданку. Дівчинка зірвалася на рівні ноги й метнулася у хатку. Але не пройшло й кілька хвилин, як вітер так сильно засвистав у гіллі ялин, що Гайді не змогла не послухати цієї чарівної музики і мусила вибігти пострибати в такт гілкам, які гойдалися туди-сюди. У дідуся завжди була якась робота в шопі за хатиною. Час від часу він ставав у дверях і з посмішкою спостерігав за підтанцьовуваннями малої. Він саме повернувся в шопу, коли Гайді голосно скрикнула: