Попіл снів
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: «Український письменник»
- ISBN: 5-333-01210-5
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Попіл снів». Краткое содержание книги:
Працівникам прокуратури, міліції і Служби безпеки України доктор Аля (так звуть жінку-генерала) повідомляє, що з надзвичайно секретного «наукового» об'єкта (він підпорядкований таємним службам Москви, тому про нього в Києві не знало навіть колишнє Політбюро) зник піддослідний, майор авіації Чуйко, наділений страхітливою здатністю вбивати всіх, хто йому присниться. Доктор Аля в паніці. Вона втекла зі своєї дачі саме сюди, сподіваючись, що радіаційний захист на пульті саркофага якоюсь мірою може вберегти її від всепроникаючої енергії мозку майора Чуйка. Та це не порятунок. Майора треба негайно знайти, затримати. Інакше може статися катастрофа.
Він пообіцяв, що повернеться, і таки вирвався… Якась сила гнала його, кликала, вела…
Вночі, вже, мабуть, передсвітом, несподівано приснилася доктор Аля. Ніби знов довбається йому в черепі, але не в понурому мовчанні анестезійного мороку, а в золотому ласкавому сяйві, в розмовах, радощах, захватах. «Чуйко! Що я бачу! Що у вас в голові? Ви бачите — тут саме золото! Золоті трибки, золоті шестерні, яка краса, яке чудо! Невже ви не бачите? Ви дозволите доторкнутися до вашого золота бодай пальчиком? Ледь-ледь, ви й не помітите… Не будете заперечувати, Чуйко? Чом же ви мовчите?» Чи він сказав їй щось чи не сказав, дав згоду чи не дав, хто ж то знає… Не міг бачити, що там у нього в голові, але таке сяйво оточило його і така золотиста музика залунала довкола, що він засміявся від радості.
Прокинувся від того, що сміється крізь сон. Сів на постелі і не міг стриматися від сміху. І до ранку вже не заснув і знав, що не зостанеться в тітки.
Якась сила вела його, й кликала, і сказала йому, що доктор Аля вже нікому не заподіє шкоди, не принесе лиха, і він з радістю підкорився тій силі.
Мабуть, трохи передав куті меду з тим дурним старшиною і з сонними ледарями-шоферами в білих «Волгах», але не міг стриматися.
Водій «газика», не питаючи, віз Чуйка, мабуть, просто до вокзалу, а може, до якоїсь особливої чайної, яку знав тільки він, — хоча хіба не однаково!
Чуйко заплющив очі і плив у золотих хвилях, згадуючи Галку, згадуючи, як він цілував її, як вона цілувала його і стогнала від пристрасті, і…
— Вокзал! — заявив Миколаєнко. — Показати вам бухвет чи ви й самі?
— Тут уже я сам, — заспокоїв його Чуйко. — Спасибі, що підвіз. Тепер коти до свого старшини.
— Ну, ви ж його й!.. І як ви ото так? Весь кулак побуряковів!..
Чуйко помахав йому рукою, ввійшов у вокзал, але одразу й вийшов крізь ті двері, що вели на перон. Біля другої платформи стояла електричка.
— Куди? На Київ? — спитав Чуйко залізничника в червоному кашкеті.
— На Київ, та не їде.
— Що таке?
— Якась аварія, мабуть. Тільки що по селектору скомандували дати «червоний» на всі виїзні і в'їзні світлофори…
Десь завила сирена, тоді ще одна… Черговий по станції глянув на небо.
— Вроді як тривога… При Брежнєві отак дурачилися, а при цих ще й не було…
Він озирнувся: майор десь зник. Ну, ясна річ, воєнний чоловік знає, що треба робити по тривозі. Черговий теж знав…
А Чуйко вже спокійно обходив платформи, електрички, переступав через блискучі рейки, йшов туди, куди вела його золота сила, що народилася в ньому вночі і не зникала, не покидала його, вела, кликала, несла, мов на крилах.
Сирени вили дедалі дужче й тривожніше, десь кричали люди, здається, пролунало навіть кілька вибухів чи пострілів. А може, то гуркали, зіштовхуючись, вагони порожняка…
Чуйко не здивувався, побачивши перед собою високе склепіння депо, поворотний круг, тяжкий електровоз на ньому… Він ніколи не був у депо, не знав, що там, які приміщення, як розташовані, але йшов, ніби ведений невидимим променем, відчинив двері кімнати чергового по депо, привітався і, не чекаючи відповіді, спитав:
— Де тут у вас вішалка?
І одразу й сам побачив вішалку. В кутку, дерев'яна, на три ріжки, два були зайняті, один вільний. Чуйко спокійно зняв шинель, повісив її, тоді зверху повісив кашкет.
Черговий заніміло стежив за діями цього незвичайного майора.
— Гей, товаришу майорі — схаменувшись, гукнув він до Чуйка, коли той уже виходив з кімнати. — Куди ж ви отак без нічого? Холод же ж!
29
В машині Галка згадала назву села. Курінь. Може, Василь пожартував? Бо хіба може так називатися село? Винокур заспокоїв жінок: однаково ж треба їхати спершу до військкомату. Будуть на станції — там про все можна розпитати.
До станції вони не доїхали. На шосе стояв БТР, автоматники зупиняли весь транспорт. Винокур вийшов з «Волги», звернувся до старшого:
— В чому справа?
— ЧП. Наказано нікого не пропускати.
— Я саме з цього приводу, — Винокур показав посвідчення.
— А з вами хто?
— З прокуратури.
— Можете їхати. Але обережно. Там уже стріляють.
Винокурові треба було на переїзд, але там доведеться затримуватися ще довше, він спрямував машину не до вокзалу, а в бік залізничного висілка і несподівано опинився зовсім близько від депо, і тут постріли вдарили так близько і так гучно, що їх не глушило навіть шумом двигуна.
— Зупини машину! — крикнула Оксана. — Що це таке? Що вони роблять? Зупини! Стій! Валерію! Галко! Що ж це?