Північне сяйво
- Автор: Пулман Филип
- Серия: Темні початки #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Клуб сімейного дозвілля
- ISBN: 9789663437439
- Переводчик: Сергей Савченко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Північне сяйво». Краткое содержание книги:
Джон Фаа сказав:
— Час вирушати, друзі. Зараз ми всі зібралися, дорога відкрита. Пане Скоресбі, ви все зібрали?
— Готовий їхати, Владарю Фаа.
— А ви, Йорику Бернісон?
— Лише вдягнуся, — відповів ведмідь.
Він закінчив змащувати обладунки. Не бажаючи залишати м'ясо тюленя, він підняв тушу і кинув її ззаду на сани Лі Скоресбі, а потім вдягся. Було дивно бачити, як листи металу завтовшки з дюйм він надягав, ніби шовкове вбрання. Це зайняло в нього менше хвилини, і цього разу вони вже не скрипіли й не брязкали від іржі.
Отже, менш ніж за півгодини експедиція вирушила на північ. Під небом, заповненим мільйонами зірок і сяючим місяцем, сани грюкали й калатали по вибоїнах та камінню, поки не дісталися до чистого снігу за містом. Тут звук змінився на тихе скрипіння снігу й дерева, собаки пішли легше, і рух став стрімким і м'яким.
Ліра, сидячи ззаду на санях Фардера Корама, закутана так сильно, що було видно лише очі, прошепотіла Пантелеймону:
— Ти бачиш Йорика?
— Він біжить поряд із санями Лі Скоресбі, — відповів деймон, озираючись. Він сидів у її каптурі з хутра росомахи у вигляді горностая.
Спереду над горами на півночі почали мерехтіти бліді вигини Північного сяйва. Ліра бачила їх крізь напівзаплющені очі і відчувала безмежне щастя від їх руху на північ під Авророю. Пантелеймон намагався боротися з її сном, але їй надто хотілося спати. Тоді деймон згорнувся мишею в її каптурі. Коли вони прокинуться, він мав сказати їй, що, мабуть, куниця чи якесь видіння безпечного місцевого деймона переслідувало сани, м'яко перестрибуючи з гілки на гілку по соснах, і турбувало його, нагадуючи мавпу.
12
Зниклий хлопчик
Вони їхали кілька годин, а потім зупинилися, щоб перекусити. Поки чоловіки розпалювали вогнища та розтоплювали сніг на воду, а Йорик Бернісон спостерігав, як Лі Скоресбі смажить м'ясо тюленя, Джон Фаа заговорив до Ліри:
— Ліро, ти зможеш прочитати зараз з того приладу? Світив місяць, але сяйво Аврори було яскравішим, хоч
і постійно мерехтіло. Однак Ліра мала гострий зір, тому вона намацала і витягла з-під поли чорний оксамитовий пакунок.
— Так, я добре бачу, — сказала вона. — У будь-якому випадку я вже пам'ятаю, де знаходиться більшість символів. Що запитати, Владарю Фаа?
— Я хочу знати більше про те, як вони захищають Боль-вангар, — сказав він.
Навіть не зупиняючись, щоб подумати, вона поставила стрілки' на шолом грифона і тигель і змусила свій розум зосередитися на потрібних значеннях, ніби на складній діаграмі в трьох вимірах. Одразу довга стрілка почала обертатися вперед, назад, уперед і вперед, як бджола, що танцює, аби сповістити щось своєму рою. Ліра спокійно спостерігала за нею, задоволена тим, що не знає відповіді, але напевно знайде її, і все почало прояснюватися. Вона дозволила стрілці танцювати, поки не впевнилася, що відповідь правильна.
— Все, як сказав деймон відьми, Владарю Фаа. Станцію охороняє загін татар, а також там є дротова огорожа. Вони
не очікують нападу, так каже читач символів. Але, Владарю Фаа…
— Що, дитино?
— Він каже мені ще дещо. Недалеко звідси, у долині, є село біля озера, в якому людей лякає привид.
Джон Фаа нетерпляче похитав головою:
— Зараз це не має значення. Я впевнений, що в цих лісах повно духів. Розкажи мені знову про татар. Наприклад, скільки їх? Яка в них зброя?
Ліра покірно запитала і доповіла:
— їх шістдесят людей із гвинтівками, і також у них є щось на зразок гармат. Ще вони мають вогнемети. І… всі їхні деймони — вовки, ось що він каже.
Це збентежило старших циган, які вже брали участь у кампаніях раніше.
— Сибірські полки мають деймонів-вовків, — сказав один із них.
Джон Фаа зауважив:
— Я ніколи не зустрічав лютіших. Нам треба буде битися, як тиграм. І порадитися з ведмедем — він досвідчений воїн.
Ліра нетерпляче додала:
— Але, Владарю Фаа, цей привид — я думаю, це привид одного з дітей!
— Добре, навіть якщо так, Ліро, не маю уявлення, як він може впоратися з цим. Шістдесят сибірських стрільців і вогнемети… Пане Скоресбі, підійдіть сюди, будь ласка, на хвилинку.
Поки аеронавт прямував до саней, Ліра тихенько встала і пішла поговорити із ведмедем.
— Йорику, ти коли-небудь мандрував цією дорогою?
— Одного разу, — відповів він густим незворушним голосом.
— Тут є село неподалік, так?
— За кряжем, сказав він, дивлячись крізь обрідну стіну дерев.
— Це далеко?
— Для тебе чи для мене?