Дике полювання короля Стаха
- Автор: Короткевич Володимир Семенович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Дике полювання короля Стаха». Краткое содержание книги:
Ось він майже біля мого дерева. Я ступив з-за нього і взяв коня за вуздечку. Водночас лівою рукою, в якій, крім револьвера, в мене був стек, я посунув його капелюх на потилицю.
Трупно-бліде дивилося на мене великими мертвими очима обличчя пана Ворони. Від несподіванки він, напевне, не знав, що робити, але зате я добре знав це.
— Так це ви король Стах? — спитав я тихо.
І вдарив його стеком по обличчю.
Кінь Ворони став дибки і кинувся від мене в натовп.
Тієї ж миті гримнули рушниці засідки і все завертілося у шаленому морі вогню. Ставали дибки коні, падали вершники, хтось німо кричав. Я запам'ятав тільки Михайлове обличчя, який спокійно цілився з довгої рушниці. Сніп вогню вирвався з неї. Потім пропливло переді мною лице вилицюватого хлопця з довгими пасмами чуба, що спадали на чоло. Хлопець цей працював вилами, як на току, потім підняв їх і з жахливою силою всадив у живіт коня, що став дибки. Вершник, кінь і хлопець упали разом. А я стояв, незважаючи на те, що постріли нарешті залунали і з їхнього боку, що кулі посвистували біля моєї голови, на вибір стріляв у вершників, що метушилися у нашому колі. Ззаду їх також поливали вогнем.
— Браточки, нас зрадили!
— Доскакалися!
— Рятуйте!
— Боже! Божечку!
На обличчях цих бандюг я побачив жах, і радість помсти полонила мене. їм треба було думати раніше про те, що розплата приходить. Я бачив, як чолов'яга з довбнею врізався у середину кінного натовпу і бив нею навідліг. Уся застаріла лють, усе довготерпіння зараз вибухнуло нападом нечуваного запалу, бойової хоробрості. Хтось ривком стягнув з сідла одного з мисливців, і кінь потягнув його головою по корінню.
Через десять хвилин усе було скінчено. Коні без вершників протяжно іржали, лантухами лежали на землі вбиті й поранені. Тільки Ворона, як диявол, крутився серед селян, відбиваючись мечем. Револьвер він затиснув у зубах. Бив він дуже добре. Потім побачив у натовпі мене. Обличчя його перекривилося такою жахливою ненавистю, що навіть тепер я пам'ятаю його і часом бачу вві сні.
Стоптавши конем одного з селян, він схопив револьвер.
— Тримайся, падлюко! Одняв її! Тобі також не милуватися!
Селянин з довгими вусами потягнув його за ногу з коня. І тільки тому я не впав на землю з діркою в черепі. Ворона зрозумів, що його зараз стягнуть з коня, і пострілом впритул поклав довговусого на місці.
І тоді я, встигнувши вставити нові патрони, всадив у нього всі шість куль. Ворона хитнувся у сідлі, хапаючись руками за повітря, але все-таки обернув коня, збив на землю вилицюватого хлопця і помчав у напрямку до боліт. Він усе хапався руками за повітря, але ще сидів у сідлі і разом з сідлом (видно, лопнула попруга) з'їжджав на бік, поки не повис паралельно до землі. Кінь збочив, і голова Ворони з розмаху вдарилася об кам'яний стовп огорожі.
Ворона сповз із сідла, гепнувся об землю і зостався лежати на ній нерухомий, мертвий.
Розгром був повний. Страшне дике полювання лежало на землі, розбите руками звичайних селян першого ж дня, коли вони трошки піднатужилися і повірили, своїм примхливим розумом повірили, що навіть проти примар можна стати з вилами в руках.
Я підійшов до місця бою. Коней селяни зводили вбік. Це були справжні поліські дрикганти, порода, від якої зараз нічого не лишилося. Усі в смугах і плямах, як рисі або леопарди, з білими ніздрями і очима, які відливали в глибині червоним вогнем. Я знав, що ця порода відзначається дивовижною витривалістю, машистою інохіддю і під час галопу мчить величезними стрибками, як олень. Не дивно, що в тумані мені такими величезними здавалися їхні стрибки.
І ще дві розгадки прийшли несподівано. По-перше, біля сідла кожного мисливця висіли чотири глибокі кожушані торби, які, видно, у випадку потреби можна було одягти на ноги коням і зав'язати біля бабок. Крок робився зовсім безшумний. По-друге, серед трупів і поранених я побачив на землі три опудала, одягнені так, як і мисливці, у старі капелюхи з перами, капці, чуги, але прив'язані мотузками до сідла. Людей у Ворони, видно, бракувало.
Але й наші втрати були значні. Ми ніколи б не перемогли цієї банди професіональних вояк, якби не несподіваний наш напад. Але навіть і це відбулося погано: селяни воювати зовсім не вміли. Вилицюватий хлопець, якого збив конем Ворона, лежав на землі з розбитою головою. У довговусого селянина дірка від кулі темніла просто посеред чола. Селянин з довбнею, що вдерся у середину між вершників, лежав на землі і стриг ногами, як ножицями: відходив. Поранених було в два рази більше. Я також дістав рану: куля рикошетом влучила мені в потилицю.